Контакти: fedorchenko_jura@ukr.net

Персональний сайт Юрія Федорченка

Про два шляхи людини

У своєму житті людина водночас долає два шляхи. Перший шлях є зовнішнім, видимим шляхом. Другий шлях є внутрішнім шляхом, прихованим від стороннього ока. Часто за успіхи на зовнішньому шляху доводиться йти на компроміс, який відкидає людину далеко назад на її внутрішньому шляху. Чи варто недооцінювати зовнішній шлях? Чи варто визначати головний з двох шляхів? Напевно, що ні! Завданням людини є гармонійне поєднання двох шляхів. Це завдання, з яким людині доволі важко впоратися, проте саме гармонійне поєднання двох шляхів є ознакою справжнього успіху людини в житті.

Хто не переживав розгубленості, потрапивши до університету життя? Хто не шукав себе, загубившись у пітьми марень загальних фраз, настроїв та очікувань? Цього не робить лише той, хто зупинився, доживаючи віку.

Справжній внутрішній шлях не має нічого спільного з мареннями самовдосконалення, що породжуються найчастіше людським марнославством. Самовдосконалення часто обертається лише на егоїстичну гру та втечу людини від самої себе. Щоб бути кращим достатньо чесності з собою, а гра в самовдосконалення є зайвою. Безглуздо марнувати час на таку гру.

Відчуття та світосприйняття людини третього стану визначають метушню на зовнішньому шляху сучасної людини. Досягнення на зовнішньому шляху видаються сучасній людині ознакою втечі зі стану невдах та посередності. Ідеали дрібного буржуа вже кілька століть визначають сприйняття європейцем власного життя. Піднятися, відповідати певним стандартам – ось мета людини з третього стану. Однак таке підняття не є сходженням людини, подібним до того, як піднімається дерево, зростаючи та спираючись при цьому на власне коріння та ґрунт. Це є світосприйняття людини, яка усвідомлює себе як таку, що позбавлена чогось важливого та не має чогось конкретного. Така людина прагне отримати, досягти; мова йде не про реалізацію такої людини та того потенціалу, який вона вже має, а лише про отримання того, чого людина, як їй видається, ще не має, однак прагне отримати. Таке отримання бажаного нібито покликано приховати внутрішню порожнечу спустошеної та розгубленої сучасної людини. Така людина схильна до духовної еміграції, в чужих культурах та традиціях вона шукає не стільки можливість для самореалізації, скільки можливість досягнення та компенсації. Її мало турбує втрата духовного коріння, вона його не цінує, адже те, чого вона прагне, є нібито значно ціннішим для неї від того, що вона вже має. Ось спустошена вічним незадоволенням собою така людина блукає на зовнішньому шляху, шукаючи досягнень та вигод. Поміж таких подорожуючих нерідко зустрічаються і ті, хто силою обставин відірвався від власного коріння, однак шукає самореалізації, проте вони у меншості.

Сучасній людині, яка підвладна ідеалам споживацького суспільства, важко збагнути, що вона майже все вже має, а те, що їй потрібно для підтримки її фізичного існування, не потребує відмови від себе.

Урбаністична сучасна людина втратила звичку дивитися на небо, великі міста приховують від неї зірки, перетворюючи людину на споживача лише земних благ. Небо завжди натякало на можливість сходження. Трагедія сучасної людини не в тому, що вона втратила релігійну віру, що свого часу напівбожевільний пророк виразив тезою “Бог помер”. Трагедія сучасної людини в тому, що вона поступово втрачає віру в себе та бачення горизонту. Переставши ставити важливі екзистенційні питання, людина перестала перейматися невпинним пошуком відповіді на них. Такий пошук можливий лише на відповідному шляху, адже саме наш шлях визначає наші питання, а отже і можливі відповіді.

Легко помилитися, обираючи шляхи. Легко піддатися спокусі успіхів на зовнішньому шляху чи марень псевдо духовних пошуків. Важко знайти свій шлях та себе на зовнішньому шляху, який часто визначається багатьма обставинами, що не залежать від самої людини. Однак фізичне виживання людини визначається саме її спроможністю рухатися по зовнішньому шляху, її пошук та перевірка себе також пов’язана з зовнішнім шляхом, саме така залежність людини від зовнішнього шляху з часом веде до домінування тих стандартів, які панують на останньому.

Що означає перемога себе на внутрішньому шляху? Чи не міститься вже проблема у такому розумінні завдання людини на внутрішньому шляху? Якщо мова йде про перемогу над своєю природою, то це ніщо інше як духовна та фізична самокастрація. Приклад останньої свого часу продемонстрував Оріген. Він продемонстрував нам саме приклад доволі сумнівної перемоги людини над своєю природою. Та й чи можлива перемога людини над собою взагалі?! Жити – не перемагаючи, жити – шукаючи не перемог, а порозуміння з собою та світом є ознакою справжнього сходження людини, яка не марить, а живе повноцінним гармонійним життям. Така людина не прагне втікати від себе у вир марень псевдо активної діяльності на зовнішньому шляху чи спроб долучення до все нових та нових духовних практик, що лише тішить марнославство людини та часто сприяє можливості її самозабуття. Людина схильна частіше шукати самозабуття, ніж намагатися порозумітися з собою, історія людської культури демонструє історію форм самозабуття людини.

Мабуть, лише філософія та мистецтво є тими феноменами культури поміж інших культурних феноменів, що відкривають чи, принаймні, натякають на можливість альтернативи. За роллю цих двох феноменів у суспільстві можна судити про духовний стан суспільства в цілому. Кожна людина покликана бути філософом та митцем, в тому її призначення та в тому її шанс на сходження, а не марне блукання та самозабуття.

Яндекс.Метрика