Контакти: fedorchenko_jura@ukr.net

Персональний сайт Юрія Федорченка

Текст доповіді (по скайпу) на робочому семінарі, присвяченому реалізації проектів
“UKRAINIAN INDEX OF PHILOSOPHY” та
“TRANSLATION PHILOSOPHICA”
Інститут філософії НАНУ
23 грудня 2015 р.

Про можливість академічного перекладу філософських текстів в умовах квазі-університетського життя.

Дякую за надану можливість поділитися думками з колегами. Хочу сьогодні поговорити про можливість академічного перекладу філософських текстів в умовах квазі-університетського життя. Певний акцент, зі зрозумілих причин, я буду робити на можливості академічного перекладу текстів Канта.

Якщо мова йде про академічний переклад філософських текстів, то тут відразу постає питання: кому саме адресуються такі академічні переклади? Іноді доводиться чути від колег висловлювання на кшталт того, що купувати певну філософську книгу в українському чи російському перекладі вони не будуть, оскільки мають текст мовою оригіналу. В широкому загалі сформувалося уявлення, як мені видається хибне уявлення, про те, що переклад адресується виключно студентам, які погано знають мову, і їм достатньо буде можливості працювати з відповідним перекладом тексту. А фахівець, мовляв, повинен знати мову і має працювати саме з текстом в оригіналі. Безперечно, фахівець повинен працювати безпосередньо з оригінальними текстами, принаймні, читати текст тієї мовою, якою він був первісно написаний, що, звісно, ще не гарантує того, що мова буде йти саме про оригінальний текст.

Переклад філософського тексту – це інтерпретація тексту і передача його засобами іншої мови, за умови попередньо досягнутого розуміння тексту в цілому в ході його інтерпретації, при цьому таке розуміння досягається значно раніше фактичного початку перекладу з однієї мови на іншу. Хочемо ми чи ні, однак переклад є, насамперед, інтерпретацією тексту, а тому розглядати текст оригіналу і його переклад як певні альтернативи не можна. Окремо стоїть питання коментарю до тексту. Невипадково знакові переклади Канта англійською мовою супроводжуються коментарями. Показовим та класичним свого часу став переклад “Критики чистого розуму” англійською, який був здійснений Смітом та його коментар до першої критики. На перекладі та коментарі Сміта постало англосаксонське кантознавство ХХ століття.

Важливо розуміти, що сучасний академічний переклад філософського тексту, скажімо, “Критики чистого розуму” не може постати виключно як результат зусиль окремого перекладача (чи навіть групи перекладачів) та наукового редактора. Сучасний академічний переклад “Критики чистого розуму” може постати як логічний, закономірний та органічний результат попередньої всебічної інтерпретації даного класичного твору. Така інтерпретація може бути забезпечена лише десятками окремих інтерпретацій, іншими словами, повноцінною академічною спільнотою. Така спільнота, насамперед, забезпечується університетськими викладачами, які читають відповідні курси в університетах на філософських факультетах.

Поява перекладів класичних філософських текстів та фундаментальних коментарів є викликом академічній спільноті, за відповіддю на такий виклик можна судити про силу такої спільноти, її можливості чи її неспроможність давати відповіді. Однак тоді постає питання про існування взагалі академічної спільноти. Ні, мова йде не про окремих ентузіастів своєї справи, які прикривають собою та своєю роботою існування квазі-академічної спільноти.

Десь півроку тому назад, готуючись до засідання Кантівського товариства та намагаючись розглянути перспективу залучення до роботи в Товаристві нових членів, я продивився та проаналізував відповідні програми філософських факультетів українських університетів з історії філософії, а саме програми, що стосуються викладання філософії Канта в курсах з історії філософії. Такий аналіз був доволі невтішним. В ході аналізу було з’ясовано, що на кількох філософських факультетах, поміж них провідних філософських факультетах, філософію Канта викладають викладачі, які або взагалі не мають публікацій по Канту, або мають доволі скромні публікації. Рівень та перелік рекомендованої такими викладачами літератури в навчальних програмах може викликати лише подив та занепокоєння. Здається, що шановні колеги не мають уявлення про вітчизняні публікації та майже не орієнтуються в світовій літературі. Зусилля видавців “Філософська думка” та “Sententiae” з налагодження відповідної редакторської політики, відповідної практики рецензування та врешті-решт самі публікації в даних виданнях просто не помічаються такими викладачами. Постає питання, що це за система, в якій може формуватися подібна ситуація? Бо проблема не в окремих викладачах, проблема в системі і в необхідності системних змін, зокрема кардинальних змін в реалізації кадрової політики, яка, здається, сьогодні відсутня взагалі.

Постає питань, як викладач філософського факультету, який викладає філософію Канта та не має жодної вагомої публікації по Канту, може відповісти на виклик, який постає перед ним у вигляді нового перекладу кантових текстів чи коментарю до них? Система, яка сформувалася, не потребує від нього відповідати на такі виклики. А тому і розмови про академічність перекладу Канта для такого викладача мають мало сенсу. Виявляється для того, щоб викладати філософію Канта на філософському факультеті українського університету, не обов’язково мати відповідні публікації. Це нонсенс, проте це реалії нашого життя.

Звідси постає питання, як в таких умовах можна говорити не лише про можливість академічного перекладу філософських творів, які мають у подальшому органічно залучатися до навчального процесу, а й про ребрендинг філософії, адже ребрендинг використовується для позначення активної маркетингової стратегії чи кампанії, яка направлена на зміну бренду, при цьому ребрендинг передбачає попередню істотну зміну того, чого стосується сама кампанія? Оскільки відповідних інституційних змін не відбулося і вони навіть не очікуються, то проблематично говорити про можливість ребрендингу, або мова буде йти про певний специфічний процес. Принаймні, це питання постає переді мною і, гадаю, не лише переді мною. Звертаю увагу на цей аспект, оскільки вітаю саму появу проекту, який нас сьогодні зібрав разом.

Звісно, багато питань ми могли б поставити та багато відповідей ми могли б отримати на українському філософському конгресі, однак це можливо лише за умов, що конгрес не перетвориться на церемоніальне дійство. Гадаю, що все ж варто думати про проведення філософського конгресу.

Разом з тим, важливо усвідомити, що реальне реформування філософських факультетів та реальні зміни в академічному житті стануть можливими лише в контексті повноцінної реформи університетської освіти, яка передбачає створення як внутрішньої, так і зовнішньої системи забезпечення якості вищої освіти. Сьогодні створення останньої фактично паралізовано зусиллями МОН, через блокування діяльності Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти - ключового суб’єкта такої системи забезпечення. Все це підміняють розмови про боротьбу з поганими університетами та ректорами, корупціонерами та лихими науковцями чи викладачами вищої школи. За таких умов академічне життя швидше ризикує перетворюватися в тусовочне та богемне. Потрібно адекватно розуміти масштаб проблем та завдань. Це, звісно, не означає, що потрібно скласти руки і лише чекати, бо ми бачимо, що можна отримувати відповідні результати, скажімо, у вигляді фахових перекладів важливих класичних текстів. Однак ми маємо розуміти, що навіть такі переклади, які потребують неймовірних зусиль, не можуть бути належним чином залучені сьогодні до навчального процесу, бо це потребує викладачів, які чекають на такі академічні переклади філософських текстів та готові давати виклики на появу таких перекладів. Працюючи над окремими проектами, ми маємо поділяти відповідальність за майбутнє українського університету, який сьогодні швидше існує як квазі-університет.

Дякую.

Яндекс.Метрика