Die menschliche Vernunft hat das besondere Schicksal in einer Gattung ihrer Erkenntnisse*: daß sie durch Fragen belästigt wird, die sie nicht abweisen kann, denn sie sind ihr durch die Natur der Vernunft selbst aufgegeben, die sie aber auch nicht beantworten kann, denn sie übersteigen alles Vermögen** der menschlichen Vernunft.

Людський розум має особливу долю в одному з видів його пізнання*: він обтяжений питаннями, яких він не може відхилити, бо вони нав'язані йому природою самого розуму; однак також не може відповісти на них, бо вони перевершують усі спроможності ** людського розуму.

Сумлінний читач "Критики чистого розуму", який розпочинає опанування тексту з передмови до першого видання, відразу натрапляє на дуже особисте Кантове зізнання. Лише неуважність чи поспіх може завадити зрозуміти винятково важливе значення Кантового зізнання. В тому зізнанні міститься стислий звіт автора про його метафізичні пошуки, що тривали чверть століття. І хоча той звіт втиснуто в одне речення, яке наповнює собою перший абзац передмови, він є квінтесенцією всієї першої критики. Більш того, весь наступний текст "Критики чистого розуму" є нічим іншим, як експлікацією, розкриттям того Кантового зізнання. Мабуть, це стосується також значною мірою "Критики практичного розуму" та інших робіт так званого критичного періоду. В тому зізнанні -- весь Кант, в тому зізнанні – головне джерело всієї європейської філософії після Канта. Остання сприйняла Кантове зізнання зі всією серйозністю, воно зачепило європейську філософію та змінило її назавжди.

Термінологічно-поняттєвий коментар
*Erkenntniß (пізнання) слід відрізняти від Kenntniß (знання), перше має процесуальний характер, останнє виражає певний результат, тобто пізнання завжди є певним процесом, а знання результатом процесу пізнання.

**Німецький іменник "Vermögen" має два основні значення. В першому значенні він позначає майно, у другому значенні – спроможності (здатності), можливості, сили. У нашому випадку ми маємо два варіанти перекладу "Vermögen": спроможність і здатність. Пріоритет, який віддається спроможності, обумовлений наступними міркуваннями. Український іменник "спроможність" насамперед позначає можливість саму по собі, тоді як іменник "здатність" існує для позначення застосування можливостей відносно чого-небудь. Так, наприклад, людина володіє такою спроможністю як розум, яку (спроможність) вона здатна застосувати для чого-небудь, при цьому може демонструвати більші чи менші здібності. Своєю чергою інтелектуальна здібність є ступінь здатності застосувати спроможності мислення. Отже, коли йдеться про розум чи розсудок як можливості мислення взагалі, то слід говорити про них як спроможності, а не здатності.

In diese Verlegenheit geräth sie ohne ihre Schuld. Sie fängt von Grundsätzen* an, deren Gebrauch** im Laufe der Erfahrung unvermeidlich und zugleich durch diese hinreichend bewährt ist. Mit diesen steigt sie (wie es auch ihre Natur mit sich bringt) immer höher, zu entfernteren Bedingungen. Da sie aber gewahr wird, daß auf diese Art ihr Geschäfte jederzeit unvollendet bleiben müsse, weil die Fragen niemals aufhören, so sieht sie sich genöthigt, zu Grundsätzen ihre Zuflucht zu nehmen, die allen möglichen Erfahrungsgebrauch überschreiten und gleichwohl so unverdächtig scheinen, daß auch die gemeine Menschenvernunft damit im Einverständnisse steht. Dadurch aber stürzt sie sich in Dunkelheit und Widersprüche, aus welchen sie zwar abnehmen kann, daß irgendwo verborgene Irrthümer zum Grunde liegen müssen, die sie aber nicht entdecken kann, weil die Grundsätze, deren sie sich bedient, da sie über die Gränze aller Erfahrung hinausgehen, keinen Probirstein der Erfahrung mehr anerkennen. Der Kampfplatz dieser endlosen Streitigkeiten heißt nun Metaphysik.

У це скрутне становище розум потрапляє не зі своєї вини. Він починає з основоположень*, вживання** яких у ході досвіду неминуче і водночас завдяки останньому достатньо підтверджено. Від тих основоположень він підіймається (як то обумовлено також і його природою) ще вище, до більш віддалених умов. Однак оскільки він виявляє, що в такий спосіб його справа кожного разу повинна була б залишатися незавершеною, тому що питання ніколи не припиняються, то він бачить за необхідне вдатися до послуг основоположень, які будь-яке можливе вживання у межах досвіду полишають і все ж таки здаються такими безсумнівними, що також і звичайний людський розум погоджується з ними. Однак через це він потрапляє в темряву та суперечності, через що він, правда, й може повірити, що десь в основі повинні лежати приховані помилки, які він, однак, не може викрити, бо основоположення, якими він послуговується, виходячи за межі будь-якого досвіду, більше не визнають пробного каменя досвіду. Поле битви цих нескінченних суперечок називається тепер метафізикою.

Кант починає абзац твердженням, яке суперечить тому, що він говорив у попередньому абзаці, бо саме природа розуму, як могло видатися, спричиняє те скрутне становище, яке він описав на самому початку, проте при цьому вини за розумом Кант ніби й не визнає. Читач має повне право очікувати, що цю суперечність повинні прояснити Кантові подальші міркування.

У другому реченні маємо два твердження, по-перше, розум як спроможність мислення починає з певних основоположень, по-друге, вживання таких основоположень у ході досвіду неминуче підтверджено та завдяки досвіду також достатньо підтверджено. Чому проблематично розуміти вираз "deren Gebrauch im Laufe der Erfahrung unvermeidlich" як такий, в якому стверджується, що вживання основоположень, з яких починає розум, у ході досвіду є неминучим та відповідно "unvermeidlich" трактувати тут як прикметник, що виступає частиною іменного присудка. По-перше, відсутнє дієслово-зв'язка. По-друге, некоректно взагалі говорити про неминуче вживання основоположень у досвіді. По-третє, основоположення вживаються не у досвіді, а у мисленні. По-четверте, у досвіді може бути лише підтверджена правомірність вживання основоположень. Останнє й має на увазі Кант у даному реченні.

У третьому реченні вираз "mit diesen", як видається, слід перекласти як "з ними" або "з тими основоположеннями". Такий переклад фактично дослівно відтворював би Кантовий текст. І все ж таке трактування є неточним, бо в такому разі ми визнавали б, що нижчими умовами розум керується при переході до вищих. У Канта ж йдеться лише про те, що розум підіймається до більш віддалених умов, не стільки керуючись нижчими, скільки спираючись на них, як на сходинку.

Для розуміння другого абзацу важливо врахувати два аспекти. По-перше, в цьому абзаці визначальним для Канта є образ шляху розуму. Він (розум) спочатку починає з певних основоположень, потім підіймається вище, врешті-решт довільно обирає основоположення та потрапляє в темряву та суперечності. Перетворення метафізики на поле битв нескінченних суперечок є результатом хибного шляху розуму, який рухався навмання. Отже, надалі ми маємо очікувати від Канта вказання правильного шляху розуму.

По-друге, Кант фактично починає "Критику чистого розуму" темою основоположень, у пошуку яких і губиться розум. Тема основоположень була головним предметом його метафізичних трактатів 50-60 років. Саме з теми основоположень Кант починає й "Критику практичного розуму" та "Критику сили суджень". Німецьке слово "Grundsatz" є для Канта еквівалентом латинського "principium". В цілому ряді назв його трактатів від 1755 до 1770 року ми знаходимо вказані слова, які позначають одне і те ж поняття. При цьому поняття "основоположення" має для нього перед усім логічне, а не онтологічне значення. Невипадково у вересні 1755 року Кант захищає дисертацію "Principiorum primorum cognitionis metaphysicae nova dilucidatio" ("Нове висвітлення принципів метафізичного пізнання"), яка була присвячена саме відповідним логічним основоположенням, які висвітлювалися своєю чергою як принципи метафізичного пізнання.

Термінологічно-поняттєвий коментар
*Слово "Grundsatz" доцільно перекладати як "основоположення", а не "засада" чи іншим словом, яке містить у собі суттєвий онтологічний підтекст.

**Слова Gebrauch" і "Anwendung", gebrauchen" і "anwenden" іноді розглядають як синоніми. Однак, як правило, заміна перших другими суттєво змінює смисл висловлювання. Слово "Gebrauch" слід перекладати словом "вживання", тоді як "Anwendung" – словом "застосування". Тут має місце відмінність, подібна до тієї, яка існує між словами "спроможність" і "здатність". У виразі "вживання яких у ході досвіду неминуче" (deren Gebrauch im Laufe der Erfahrung unvermeidlich) слово "Gebrauch" позначає факт функціонування, тобто ми могли б навіть перекласти "функціонування яких у ході досвіду неминуче". Такий переклад не змінив би смислу Кантового виразу. Однак не можна слово "вживання" замінити тут словом "застосування" без зміни смислу. Вживання позначає функціонування, дію безвідносно чогось, застосування не може бути безвідносним. Так ми говоримо про вживання слів у мові, проте ми маємо говорити про застосування того чи іншого слова при перекладі, так само правила ми саме застосовуємо відносно певного випадку. Синонімами слова "застосування" є слова "прикладання" і "прикладення".

Es war eine Zeit, in welcher sie die Königin aller Wissenschaften genannt wurde, und wenn man den Willen für die That nimmt, so verdiente sie wegen der vorzüglichen Wichtigkeit ihres Gegenstandes allerdings diesen Ehrennamen. Jetzt bringt es der Modeton des Zeitalters so mit sich, ihr alle Verachtung zu beweisen, und die Matrone klagt, verstoßen und verlassen, wie Hecuba: modo maxima rerum, tot generis natisque potens - nunc trahor exul, inops - Ovid. Metam*.

Був час, коли вона називалася королевою всіх наук, і якщо приймати бажання за дійсність, то вона, звісно, заслуговує з огляду на виняткову важливість її предмета на це почесне ім'я. Тепер модою доби стало виказування до неї повного презирства, і ця матрона, відкинута й покинута, скаржиться, як Гекуба: modo maxima rerum, tot generis natisque potens - nunc trahor exul, inops - (Ovid. Metam.)*.

*Нещодавно щаслива й заможна,
В колі дітей, невісток і зятів, біля владаря-мужа,-
На чужину йду, раба...
Овідій. Метаморфози [13:508-510], переклад А.Садомири. // Овідій Назон, Публій. Метаморфози. К.: Дніпро, 1985.

Якщо в попередньому абзаці визначальним був образ шляху, то в цьому – образ часу. Власне, шлях і час взаємно передбачаються. Кант визначається відчуттям особливості його часу, його доби (Zeitalters). В подальших абзацах слід шукати посилання впливу на Канта домінантних образів шляху та часу. Свій популярний виклад "Критики чистого розуму" Кант назве "Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка може постати як наука". В цій назві визначеність Канта образом часу відкривається нам двічі. Таке домінування образів шляху й часу в другому та третьому абзаці відповідно виростає з теми долі метафізики, з якої Кант і починає по суті передмову до першого видання.

Anfänglich war ihre Herrschaft, unter der Verwaltung der Dogmatiker, despotisch. Allein weil die Gesetzgebung noch die Spur der alten Barbarei an sich hatte, so artete sie durch innere Kriege nach und nach in völlige Anarchie aus, und die Sceptiker, eine Art Nomaden, die allen beständigen Anbau des Bodens verabscheuen, zertrennten von Zeit zu Zeit die bürgerliche Vereinigung. Da ihrer aber zum Glück nur wenige waren, so konnten sie nicht hindern, daß jene sie nicht immer aufs neue, obgleich nach keinem unter sich einstimmigen Plane, wieder anzubauen versuchten. In neueren Zeiten schien es zwar einmal, als sollte allen diesen Streitigkeiten durch eine gewisse Physiologie des menschlichen Verstandes (von dem berühmten Locke) ein Ende gemacht und die Rechtmäßigkeit jener Ansprüche völlig entschieden werden; es fand sich aber, daß, obgleich die Geburt jener vorgegebenen Königin aus dem Pöbel der gemeinen Erfahrung abgeleitet wurde und dadurch ihre Anmaßung mit Recht hätte verdächtig werden müssen, dennoch, weil diese Genealogie ihr in der That fälschlich angedichtet war, sie ihre Ansprüche noch immer behauptete, wodurch alles wiederum in den veralteten, wurmstichigen Dogmatism und daraus in die Geringschätzung verfiel, daraus man die Wissenschaft hatte ziehen wollen. Jetzt, nachdem alle Wege (wie man sich überredet) vergeblich versucht sind, herrscht Überdruß und gänzlicher Indifferentism, die Mutter des Chaos und der Nacht, in Wissenschaften, aber doch zugleich der Ursprung, wenigstens das Vorspiel einer nahen Umschaffung und Aufklärung derselben, wenn sie durch übel angebrachten Fleiß dunkel, verwirrt und unbrauchbar geworden.      

Спочатку, під владуванням догматиків, її панування було деспотичним. Та оскільки законодавство ще мало в собі слід старого варварства, то те владування виродилося через внутрішні війни крок за кроком у повну анархію, і скептики, різновид кочівників, які зневажають будь-який постійний обробіток ґрунту, руйнували час від часу громадську єдність. Однак оскільки їх, на щастя, було замало, то вони не змогли перешкодити тому, щоб догматики її знову пробували відбудувати, нехай і без узгодженого між ними плану. Правда, одного разу в новий час здалося, що всім цим суперечкам завдяки певній фізіології людського розсудку (знаменитого Локка) має бути покладено край і цілковито вирішено щодо правомірності відповідних претензій; однак відкрилося, що, хоча походження тієї претензійної королеви виведено з нетрів звичайного досвіду і через те її посягання по праву повинні ставати підозрілими, все ж, оскільки ця генеалогія їй насправді приписувалася помилково, вона й надалі відстоювала свої претензії, через що все знову потрапляло в давній, поточений хробаками догматизм, а звідти в становище зневаги, з якого науку хотіли витягнути. Тепер, після того, як всі шляхи (як переконують) намарно випробувано, в науках панує нудьга і цілковитий індиферентизм, мати хаосу та ночі, однак все ж водночас і проторювання чи щонайменше проблиск близького перетворення та прояснення наук, коли вони через кепсько докладені зусилля стали темними, заплутаними й непридатними.

Кант у цьому абзаці подає своєрідний стислий огляд історичного шляху метафізики та фіксує той стан, в якому вона, на його думку, перебуває на час проведення ним дослідження. Тим самим він ніби обґрунтовує актуальність свого дослідження, з результатами якого пропонує ознайомитися читачу. Тут знову можна побачити обігрування Кантом образу шляху, вірніше шляхів, якими до нього вже пройшли догматики та скептики. Кант, дистанціюючись від перших та других, хоче попередньо підготувати читача до сприйняття того особливого шляху, яким він йде. І хоча на перший погляд може видатися, що Кант протиставляє себе однаково як догматикам, так і скептикам, все ж перші, справою яких і було продукування метафізики, йому ближчі. Недаремно ж він констатує, що "на щастя" через свою нечисленність скептики не змогли остаточно перешкодити справі догматиків. Догматики ближчі Канту в їхньому прагненні до продукування метафізики, в яку він, як можна судити з його зізнання в "Мареннях духовидця...", "був закоханий волею долі" ("Die Metaphysik, in welche ich das Schicksal habe verliebt zu sein") [АА II, S. 367]. Кант лише бажає побудувати недогматичну метафізику. Скептики лише можуть сприяти його критиці догматизму, однак не можуть бути його надійними та стратегічними союзниками.

Подив можуть викликати Кантові зауваження в останньому реченні абзацу про панування в науках нудьги та цілковитого індиферентизму. Це вочевидь суперечить тим оцінкам стану тогочасної науки, які Кант дає в інших місцях. І це цілковито дисонує з тим, що Кант про розвиток тогочасної науки буде писати через шість років у передмові до другого видання. Отже, це потребує пояснення. Можна припустити, що Кант має на увазі лише стан філософських наук. Та ретельність, з якою Кант у передмові до другого видання описує успіхи та надійність шляху математики й природничих наук, виглядає ніби своєрідною спокутою та компенсацією за непорозуміння, яке фіксує останнє речення даного абзацу. Разом з тим не можна відкидати й того, що останнє речення можна читати буквально.

Es ist nämlich umsonst, Gleichgültigkeit in Ansehung solcher Nachforschungen erkünsteln zu wollen, deren Gegenstand der menschlichen Natur nicht gleichgültig sein kann. Auch fallen jene vorgebliche Indifferentisten, so sehr sie sich auch durch die Veränderung der Schulsprache in einem populären Ton unkenntlich zu machen gedenken, wofern sie nur überall etwas denken, in metaphysische Behauptungen unvermeidlich zurück, gegen die sie doch so viel Verachtung vorgaben. Indessen ist diese Gleichgültigkeit, die sich mitten in dem Flor aller Wissenschaften eräugnet und gerade diejenige trifft, auf deren Kenntnisse, wenn dergleichen zu haben wären, man unter allen am wenigsten Verzicht thun würde, doch ein Phänomen, das Aufmerksamkeit und Nachsinnen verdient. Sie ist offenbar die Wirkung nicht des Leichtsinns, sondern der gereiften Urtheilskraft *) des Zeitalters, welches sich nicht länger durch Scheinwissen hinhalten läßt, und eine Aufforderung an die Vernunft, das beschwerlichste aller ihrer Geschäfte, nämlich das der Selbsterkenntniß, aufs neue zu übernehmen und einen Gerichtshof einzusetzen, der sie bei ihren gerechten Ansprüchen sichere, dagegen aber alle grundlose Anmaßungen nicht durch Machtsprüche, sondern nach ihren ewigen und unwandelbaren Gesetzen abfertigen könne; und dieser ist kein anderer als die Kritik der reinen Vernunft selbst. 

Насправді марним є бажання вдавання байдужості щодо таких досліджень, предмет яких не може бути байдужим людській природі. Також і ті несправжні індиферентисти, скільки б вони не видумували, як зробитися невпізнаваними через зміну шкільної мови на популярний тон, як тільки вони починають бодай трохи мислити, неминуче повертаються до метафізичних тверджень, проти яких вони виказували так багато презирства. Між іншим, та байдужість, яка себе посеред розквіту всіх наук виказує і насамперед торкається тих, знаннями яких, якби вони мали місце, слід було б поміж інших найменше нехтувати, є все ж феноменом, який заслуговує на увагу й осмислення. Вона вочевидь є не наслідком легковажності, а зрілої сили судження *) доби, яка більше не бажає триматися вдаваного знання, і вимагає від розуму знову взятися за найважчу з усіх його справ, а саме справу самопізнання, й запровадити судову палату, яка утвердить розум у його справжніх претензіях, і навпаки зможе відкинути всі безпідставні домагання не безапеляційним рішенням, а згідно з вічними й незмінними законами розуму; і це є ніщо інше, як критика самого чистого розуму.

У цьому абзаці Кант повертається до головної думки першого абзацу про важливість метафізики для людини. Якщо в першому абзаці йшлося про нав'язаність метафізичних питань людському розуму самою природою останнього, то в цьому йдеться вже про небайдужість метафізичних досліджень для людської природи взагалі, іншими словам, для людини як такої. Тобто проблема метафізики перестає бути проблемою лише людського розуму, вона постає як така, що стосується людини як такої.

Саме в цьому абзаці містяться Кантові відсилання до того первісного смислового рівня, з якого постає текст "Критики чистого розуму". Кант говорить не просто про суд (Gericht) над розумом, а про запровадження саме судової палати (Gerichtshof), що можливо лише за зрілості сили судження доби, а не окремих осіб. Доба стала зрілою і вона вимагає судового розгляду. Праобразом такого судового розгляду та судової палати для Канта слугували конкурс Пруської академії наук від червня 1761 року та сама Академія. Конкурсне питання 1761 року відоме як питання про очевидність та достовірність метафізики. Учасником того конкурсу став і Кант як автор відповіді на питання, яку він подав у вигляді роботи "Дослідження ясності принципів природної теології та моралі". Кант розглядав себе учасником своєрідного розгляду судової справи розуму; та справа для нього не була завершена підбиванням підсумків конкурсу в травні 1763 року, а стала відправним пунктом його досліджень, що тривали наступні двадцять років. Результати тих досліджень Кант і подавав у "Критиці чистого розуму".

*) Man hört hin und wieder Klagen über Seichtigkeit der Denkungsart unserer Zeit und den Verfall gründlicher Wissenschaft. Allein ich sehe nicht, daß die, deren Grund gut gelegt ist, als Mathematik, Naturlehre etc., diesen Vorwurf im mindesten verdienen, sondern vielmehr den alten Ruhm der Gründlichkeit behaupten, in der letzteren aber sogar übertreffen. Eben derselbe Geist würde sich nun auch in anderen Arten von Erkenntniß wirksam beweisen, wäre nur allererst für die Berichtigung ihrer Principien gesorgt worden. In Ermangelung derselben sind Gleichgültigkeit und Zweifel und endlich strenge Kritik vielmehr Beweise einer gründlichen Denkungsart. Unser Zeitalter ist das eigentliche Zeitalter der Kritik, der sich alles unterwerfen muß. Religion durch ihre Heiligkeit und Gesetzgebung durch ihre Majestät wollen sich gemeiniglich derselben entziehen. Aber alsdann erregen sie gerechten Verdacht wider sich und können auf unverstellte Achtung nicht Anspruch machen, die die Vernunft nur demjenigen bewilligt, was ihre freie und öffentliche Prüfung hat aushalten können.      

*) Постійно чути скарги на поверховість способу мислення нашого часу і на занепад ґрунтовної науки. Однак я не бачу, щоб ті науки, основа яких закладена добре, як математика, природознавство та інші, хоча б трохи заслуговували на цей закид, а навпаки, вони утверджують стару славу ґрунтовності, а в природознавстві навіть перевершують її. Саме той же дух довів би дієвість також в інших видах пізнання, якби попіклувалися насамперед про виправлення їхніх принципів. За нестачі останнього байдужість і сумнів, та врешті-решт строга критика є доказом ґрунтовного способу мислення. Наша доба є особливою добою критики, якій повинно себе все підпорядкувати. Релігія через її священність та законодавство через його величавість хочуть за звичкою уникнути критики. Однак тоді вони викликають проти себе справедливу підозру і не можуть розраховувати на щиру повагу, яку розум лише тому виказує, що змогло витримати його вільне та відкрите випробування.

Це – єдина примітка Канта до тексту передмови до першого видання. Власне, примітка сама по собі виступає своєрідним коментарем до тексту. Потреба в таких примітках-коментарях обумовлена потребою автора в проясненні тексту не лише для читача, а й для самого себе. Варто звернути увагу на те, що текст передмови до другого видання значно більше супроводжується Кантовими примітками (коментарями).

Кант робить єдину примітку в передмові до першого видання саме до терміну "зріла сила судження", остання постає передумовою можливої критики. Мабуть, примітка й покликана саме підготувати читача до сприйняття ідеї Кантової критики, яку буде розкрито вже в наступному абзаці тексту.

Кант також повертає читача до визначальної для нього теми принципів, нагадуючи, що успіхи в тому чи іншому виді пізнання залежать від принципів, які потребують першочергової уваги. Тобто читач має справу з відлунням Кантової конкурсної роботи 1763 року.

Ich verstehe aber hierunter nicht eine Kritik der Bächer und Systeme, sondern die des Vernunftvermögens überhaupt in Ansehung aller Erkenntnisse, zu denen sie unabhängig von aller Erfahrung streben mag, mithin die Entscheidung der Möglichkeit oder Unmöglichkeit einer Metaphysik überhaupt und die Bestimmung sowohl der Quellen, als des Umfanges und der Gränzen derselben, alles aber aus Principien.

Я розумію, однак, під цим не критику книг і систем, а критику спроможності розуму взагалі стосовно будь-якого пізнання, якого він може прагнути незалежно від будь-якого досвіду, відповідно, розв'язання питання щодо можливості чи неможливості метафізики взагалі й визначення як джерел, так і обсягу та меж метафізики, і все це з принципів.

Кант зазначає, що визначення як джерел, так і обсягу та меж метафізики має відбутися з принципів. Але Кант не пояснює, що він має на увазі під виразом "з принципів" (aus Principien). Під такими принципами він може розуміти дедукції, зокрема метафізичну дедукцію як керівництво для відкриття всіх чистих понять розсудку, та трансцендентальну дедукцію.

Diesen Weg, den einzigen, der übrig gelassen war, bin ich nun eingeschlagen und schmeichle mir, auf demselben die Abstellung aller Irrungen angetroffen zu haben, die bisher die Vernunft im erfahrungsfreien Gebrauche mit sich selbst entzweiet hatten. Ich bin ihren Fragen nicht dadurch etwa ausgewichen, daß ich mich mit dem Unvermögen der menschlichen Vernunft entschuldigte; sondern ich habe sie nach Principien vollständig specificirt und, nachdem ich den Punkt des Mißverstandes der Vernunft mit ihr selbst entdeckt hatte, sie zu ihrer völligen Befriedigung aufgelöst. Zwar ist die Beantwortung jener Fragen gar nicht so ausgefallen, als dogmatisch schwärmende Wißbegierde erwarten mochte; denn die könnte nicht anders als durch Zauberkünste, darauf ich mich nicht verstehe, befriedigt werden. Allein das war auch wohl nicht die Absicht der Naturbestimmung unserer Vernunft, und die Pflicht der Philosophie war, das Blendwerk, das aus Mißdeutung entsprang, aufzuheben, sollte auch noch so viel gepriesener und beliebter Wahn dabei zu nichte gehen. In dieser Beschäftigung habe ich Ausführlichkeit mein großes Augenmerk sein lassen, und ich erkühne mich zu sagen, daß nicht eine einzige metaphysische Aufgabe sein müsse, die hier nicht aufgelöst, oder zu deren Auflösung nicht wenigstens der Schlòssel dargereicht worden. In der That ist auch reine Vernunft eine so vollkommene Einheit, daß, wenn das Princip derselben auch nur zu einer einzigen aller der Fragen, die ihr durch ihre eigene Natur aufgegeben sind, unzureichend wäre, man dieses immerhin nur wegwerfen könnte, weil es alsdann auch keiner der übrigen mit völliger Zuverlässigkeit gewachsen sein würde.      

Цим єдиним шляхом, який залишився, я тепер і прямую, сподіваючись на ньому усунути всі непорозуміння, які дотепер сварили розум з самим собою в його вільному від досвіду вживанні. Я не ухилявся від його питань, виправдовуючись неспроможністю людського розуму, а показав їхню специфіку повністю згідно з принципами й, після того, як я відшукав пункт непорозуміння розуму з самим собою, розв'язав їх для повного задоволення розуму. Правда, відповідь на ті питання вийшла зовсім не такою, яку могла б очікувати догматично-мрійлива допитливість; бо останню може хіба що задовольнити чаклунство, на якому я не знаюся. Але це також, мабуть, не було метою природного покликання нашого розуму, а обов'язок філософії полягав у подоланні ілюзії, яка виникала з кривотлумачення, навіть якби довелося заперечити все ще настільки сильно пошановані та улюблені химери. В цій справі я спромігся надати багато моєї уваги вичерпності й наважуюся говорити, що не може бути жодної метафізичної проблеми, яка не була б тут розв'язана, або для її розв'язання не був би запропонований принаймні ключ. Насправді ж, чистий розум є такою завершеною єдністю, що, якби його принцип хоча б щодо одного єдиного поміж багатьох питань, які йому нав'язує його власна природа, виявився непридатним, то його можна було б відкинути цілковито, бо він не був би тоді цілком надійно придатний також щодо інших питань.

В цьому абзаці Кант вперше в тексті "Критики чистого розуму" експлікує вимогу повноти та говорить про її реалізацію в проведеному дослідженні. Кант починає з констатації того, що він прямує єдиним шляхом, який залишився. Тобто йдеться про те, що всі шляхи вже реалізовані, останній шлях вичерпує собою всі можливі підходи. В другому реченні він стверджує, що показав специфіку питань розуму повністю згідно з принципами й розв'язав їх для повного задоволення розуму. Тобто Кант знову ж підкреслює досягнення повноти в реалізації відповідного задуму. В п'ятому реченні він наголошує на докладності, тобто вичерпному характері свого дослідження, що дозволило забезпечити повноту охоплення метафізичних проблем, або дослівно "не може бути жодної метафізичної проблеми, яка не була б тут розв'язана, або для її розв'язання не був би запропонований принаймні ключ".  В останньому реченні Кант ніби дає пояснення такій увазі до вимоги повноти. Вимога повноти обумовлена природою самого чистого розуму, який є завершеною єдністю. Сам розум може бути або цілком прийнятий щодо розв'язання відповідних питань, або цілком відхилений.

Ich glaube, indem ich dieses sage, in dem Gesichte des Lesers einen mit Verachtung vermischten Unwillen über dem Anscheine nach so ruhmredige und unbescheidene Ansprüche wahrzunehmen; und gleichwohl sind sie ohne Vergleichung gemäßigter, als die eines jeden Verfassers des gemeinsten Programms, der darin etwa die einfache Natur der Seele, oder die Nothwendigkeit eines ersten Weltanfanges zu beweisen vorgiebt. Denn dieser macht sich anheischig, die menschliche Erkenntniß über alle Gränzen möglicher Erfahrung hinaus zu erweitern, wovon ich demüthig gestehe, daß dieses mein Vermögen gänzlich übersteige; an dessen Statt ich es lediglich mit der Vernunft selbst und ihrem reinen Denken zu thun habe, nach deren ausführlicher Kenntniß ich nicht weit um mich suchen darf, weil ich sie in mir selbst antreffe, und wovon mir auch schon die gemeine Logik ein Beispiel giebt, daß sich alle ihre einfache Handlungen völlig und systematisch aufzählen lassen; nur daß hier die Frage aufgeworfen wird, wie viel ich mit derselben, wenn mir aller Stoff und Beistand der Erfahrung genommen wird, etwa auszurichten hoffen dürfe.

Мені видається, що, говорячи це, я бачу на обличчі читача змішане з презирством незадоволення щодо таких зовні хвальковитих і нескромних претензій; і все ж вони є незрівнянно скромнішими, ніж претензії котрогось з авторів найпростішої програми, в якій він безпідставно стверджує, що довів просту природу душі або необхідність першого начала світу. Та ба він викликається розширити людське пізнання за межі можливого досвіду, щодо чого я покірно визнаю, що це цілковито перевершує мої спроможності; замість цього я мушу мати справу з самим розумом та його чистим мисленням, згідно з якими я можу шукати ґрунтовне знання недалеко від себе, бо знаходжу його в мені самому, і щодо цього вже загальна логіка дає мені приклад, що всі прості дії розуму можна повністю й систематично перерахувати; тільки тут постає питання, як багато я з самим розумом можу сподіватися досягти, якщо буду позбавлений всього матеріалу та сприяння досвіду.

Певну складність для розуміння становить Кантів вираз про чисте мислення розуму ("der Vernunft selbst und ihre reine Denken"). Такий вираз веде до субстантивації розуму, набуття ним певної суб'єктності. Власне, природно розглядати розум як одну зі спроможностей мислення, а не навпаки. Подібно до того, якби замість того, щоб розглядали умовивід як форму мислення, говорили про мислення умовиводу, або мислення в умовиводі. Так, звісно, говорити можна, однак лише в переносному значенні. В тексті "Критики чистого розуму" розум і розсудок будуть розкриватися Кантом як спроможності мислення, тобто суб'єктність буде визнаватися саме за останнім. Хоча слід також зважати на те, що Кант іноді використовує термін "розум" у широкому значенні як синонім терміну "мислення", в такому значенні він позначає мислення як сукупність всіх його спроможностей, зокрема й розуму у вузькому значенні.

So viel von der Vollständigkeit* in Erreichung eines jeden und der Ausführlichkeit in Erreichung aller Zwecke** zusammen, die nicht ein beliebiger Vorsatz, sondern die Natur der Erkenntniß selbst uns aufgiebt, als der Materie unserer kritischen Untersuchung.

Це все, що стосується повноти* в досягненні кожної цілі** та вичерпності в досягненні всіх цілей разом, які встановлює для нас не чийсь довільний задум, а природа самого пізнання як матерія нашого критичного дослідження.

Цей абзац є своєрідним узагальненням двох попередніх. Кант фіксує та навіть концептуалізує дві вимоги (повнота й вичерпність) щодо матерії (змісту) дослідження. Кант дає це зрозуміти доволі незграбно наприкінці абзацу. А початок наступного абзацу, в якому йдеться вже про вимоги до форми дослідження, підтверджує наше твердження. Це – своєрідні вимоги до судового слідства, коли воно досліджує матеріали справи.

Термінологічно-поняттєвий коментар
*Кант у тексті вперше вживає іменник "Vollständigkeit" (повнота). У попередніх параграфах нагадування про вимогу повноти було представлено численними відповідними прикметниками. Іменник "Ausführlichkeit" перекладено словом "вичерпність", а не "докладність". Кант передає цим словом саме вичерпний характер свого дослідження. Так можна бути докладним, уважним, послідовним у певному дослідженні, однак не досягти вичерпності. Кант підкреслює, що він саме вичерпно розглянув метафізичні питання, був вичерпним у досягненні всіх цілей. Разом з тим повнота і вичерпність ним розрізняються, першою він підкреслює певну системність (систему), яка передбачає принцип. Постійні згадування про принципи (основоположення) у попередньому тексті слугували підготовкою формулювання вимоги повноти. Разом з тим можна все ж стверджувати, що вичерпність є лише виокремленням одного з аспектів повноти, яке потрібно для наголошення вичерпності дослідження. Тобто йдеться про розрізнення аспектів однієї й тієї ж вимоги щодо роботи з матеріалом дослідження.

**В німецькій мові є два синоніми "Ziel" і ""Zweck". Перший є більш індиферентним та зустрічається частіше. "Zweck" слугує передусім для позначення цілі вчинку, дії. В українській мові слова "ціль" і "мета" часто розглядають як синоніми. Останньому ближчі, ніж першому за значенням слова "задум", "намір". Про ціль говорять у розумінні їхнього досягнення, тоді як про задум та намір говорять в значенні їхньої реалізації. Слово "мета" не вживається в множині, що унеможливлює його застосування при перекладі слова "Zweck", коли воно вживається у множині. Також слово "Zweckmäßigkeit" ми можемо перекласти лише як доцільність, тобто те, що відповідає цілі. У зв'язку з чим важливо також враховувати, що слово "Zweck" має ще значення потреби. В слові "Zweckmäßigkeit" присутні два значення: ціль і потреба. Отже, слово "мета" не може як норма застосовуватися для перекладу слова "Zweck".

Noch sind Gewißheit und Deutlichkeit, zwei Stücke, die die Form derselben betreffen, als wesentliche Forderungen anzusehen, die man an den Verfasser, der sich an eine so schlüpfrige Unternehmung wagt, mit Recht thun kann. 

Ще й достовірність та ясність – дві складові, що стосуються форми дослідження – розглядаються як сутнісні вимоги, які справедливо можна ставити автору, котрий наважиться на таку неоднозначну справу.

В цьому абзаці Кант вперше вказує на дві вимоги щодо форми дослідження, які доповнюють дві вимоги щодо матерії дослідження, про які йшлося в попередньому абзаці. Вимоги достовірності та ясності є такими, що визначали Кантів інтерес вже в конкурсній роботі 1762 року та послугували джерелами формулювання самого конкурсного питання Пруської академії наук на 1763 рік. Це підтверджує гіпотезу про те, що джерела "Критики чистого розуму" слід шукати саме в конкурсному питанні Академії на 1763 рік та відповідному Кантовому дослідженню, яке слугувало відповіддю на нього.

Was nun die Gewißheit betrifft, so habe ich mir selbst das Urtheil gesprochen: daß es in dieser Art von Betrachtungen auf keine Weise erlaubt sei, zu meinen und daß alles, was darin einer Hypothese nur ähnlich sieht, verbotene Waare sei, die auch nicht für den geringsten Preis feil stehen darf, sondern, so bald sie entdeckt wird, beschlagen werden muß. Denn das kündigt eine jede Erkenntniß, die a priori fest stehen soll, selbst an: daß sie für schlechthin nothwendig gehalten werden will, und eine Bestimmung aller reinen Erkenntnisse a priori noch viel mehr, die das Richtmaß, mithin selbst das Beispiel aller apodiktischen (philosophischen) Gewißheit sein soll. Ob ich nun das, wozu ich mich anheischig mache, in diesem Stücke geleistet habe, das bleibt gänzlich dem Urtheile des Lesers anheim gestellt, weil es dem Verfasser nur geziemt, Gründe vorzulegen, nicht aber über die Wirkung derselben bei seinen Richtern zu urtheilen. Damit aber nicht etwas unschuldigerweise an der Schwächung derselben Ursache sei, so mag es ihm wohl erlaubt sein, diejenige Stellen, die zu einigem Mißtrauen Anlaß geben könnten, ob sie gleich nur den Nebenzweck angehen, selbst anzumerken, um den Einfluß, den auch nur die mindeste Bedenklichkeit des Lesers in diesem Punkte auf sein Urtheil in Ansehung des Hauptzwecks haben möchte, bei Zeiten abzuhalten.      

Що стосується достовірності, то я сам собі виніс присуд: що в такого роду розмірковуваннях жодним чином не дозволено гадати, а все, що в собі бодай нагадує гіпотезу, є забороненим товаром, який не може виставлятися на продаж навіть за найнижчою ціною, а повинен бути конфіскований відразу після того, як його виявлять. Адже кожне пізнання, яке повинно установлюватися a priori, само собою дає зрозуміти, що воно хоче прийматися за цілковито необхідне, а тим більше цього потребує визначення всіх чистих пізнань a priori, яке повинно бути мірилом, тобто саме прикладом будь-якої аподиктичної (філософської) достовірності. Те, чи зробив я тепер в цій частині справу, за яку брався, залишаю цілковито відданим на розсуд читача, бо автору лише личить закласти основи, а не судити про вплив зробленого ним на його суддів. Разом з тим не існує причини, щоб щось випадково послаблювало такий вплив, тому автору, мабуть, може бути дозволено самому вказувати ті місця, що могли б дати привід для певної недовіри, хоча б вони й стосувалися лише побічної цілі, щоб завчасно запобігти впливу, який навіть найменший сумнів читача в цьому пункті міг би мати на його судження стосовно головної цілі.

Кант на початку абзацу обіцяє читачу розтлумачити вимогу достовірності, проте обмежується констатацією того, що в такого роду розмірковуваннях – напевно маючи на увазі ті, якими він займається в дослідженні, результати якого й пропонує читачу – не можна допустити гадання та гіпотези. Останні він протиставляє всьому тому, що встановлюється та визначається a priori. Однак ототожнити апріорне й достовірне, виходячи з Кантових попередніх міркувань, ми не можемо. Кант згадує "визначення всіх чистих пізнань a priori, яке повинно бути мірилом, тобто саме прикладом будь-якої аподиктичної (філософської) достовірності", однак останнє також не дозволяє ототожнювати апріорне та достовірне. На жаль, доводиться визнати, що Кант не дає потрібні читачу роз'яснення щодо вимоги достовірності, або дає таке роз'яснення лише негативно, тобто пояснює, коли достовірність відсутня. Можливо навіть Кант вважає, що достовірність є чимось само собою зрозумілим.

Замість вичерпного розкриття вимоги достовірності, Кант починає роз'яснювати читачу своє бачення відношення між ним та собою. Хоча Кант визнає право читача бути його суддею, проте залишає собі як автору право бути провідником для читача по власному тексту. Реалізуючи таке право, Кант пропонує читачу розрізняти головну й побічну ціль в його дослідженні, готуючи тим самим останнього до належного сприйняття повідомлення про головну ціль у наступному абзаці.

Термінологічно-поняттєвий коментар
Переклад німецького слова "Gewißheit" словом "достовірність" може викликати нарікання як таке, що не є властивим українській мові. Як кращі чи альтернативні варіанти можуть бути запропоновані наступні: вірогідність, певність, правдивість. З огляду на це слід зазначити, що, по-перше, слово "достовірність" зустрічається в українських художніх текстах та сучасних перекладах, по-друге, в "Енциклопедичному філософському словнику" 2002 року видання міститься стаття "достовірність", по-третє, в чинному українському законодавстві, зокрема процесуальному містяться терміни "достовірність", "достовірні", "достовірні докази", останні протиставляються вірогідним доказам. Слід також нагадати, що, визначаючись з вимогами, Кант підходить до дослідження як до своєрідного судового розгляду чи судового слідства. Достовірність стосується способу підтвердження певного знання, а не суб'єктивної оцінки, яка властива термінам "вірогідність" і "певність". Так, наприклад, аксіоми є очевидними (безпосередньо достовірними), а теореми – достовірними (не безпосередньо). При цьому Кант розуміє очевидність як найвищий ступінь достовірності. Ми не можемо у випадку теореми посилатися лише на те, що ми володіємо певністю щодо неї. Впевненість можна втратити, а достовірність ні. Теорема визнається достовірною тому, що вона ґрунтується на доведенні, яке передбачає дещо більше, ніж суб'єктивну певність в ньому. Вірогідність має на увазі ймовірність чогось. Достовірність теореми визнається абсолютно. Термін "правдивість" взагалі є суб'єктивно-оціночним. Отже, достовірність стосується характеристики самого знання та пізнання, а не нашого суб'єктивного сприйняття останніх.

Ich kenne keine Untersuchungen, die zu Ergründung des Vermögens, welches wir Verstand nennen, und zugleich zu Bestimmung der Regeln und Gränzen seines Gebrauchs wichtiger wären, als die, welche ich in dem zweiten Hauptstücke der transscendentalen Analytik unter dem Titel der Deduction der reinen Verstandesbegriffe angestellt habe; auch haben sie mir die meiste, aber, wie ich hoffe, nicht unvergoltene Mühe gekostet. Diese Betrachtung, die etwas tief angelegt ist, hat aber zwei Seiten. Die eine bezieht sich auf die Gegenstände des reinen Verstandes und soll die objective Gültigkeit seiner Begriffe a priori darthun und begreiflich machen; eben darum ist sie auch wesentlich zu meinen Zwecken gehörig. Die andere geht darauf aus, den reinen Verstand selbst nach seiner Möglichkeit und den Erkenntnißkräften, auf denen er selbst beruht, mithin ihn in subjectiver Beziehung zu betrachten; und obgleich diese Erörterung in Ansehung meines Hauptzwecks von großer Wichtigkeit ist, so gehört sie doch nicht wesentlich zu demselben, weil die Hauptfrage immer bleibt: was und wie viel kann Verstand und Vernunft, frei von aller Erfahrung, erkennen? und nicht: wie ist das Vermögen zu denken selbst möglich? Da das letztere gleichsam eine Aufsuchung der Ursache zu einer gegebenen Wirkung ist und in so fern etwas einer Hypothese Ähnliches an sich hat (ob es gleich, wie ich bei anderer Gelegenheit zeigen werde, sich in der That nicht so verhält), so scheint es, als sei hier der Fall, da ich mir die Erlaubniß nehme, zu meinen, und dem Leser also auch frei stehen müsse, anders zu meinen. In Betracht dessen muß ich dem Leser mit der Erinnerung zuvorkommen: daß, im Fall meine subjective Deduction nicht die ganze Überzeugung, die ich erwarte, bei ihm gewirkt hätte, doch die objective, um die es mir hier vornehmlich zu thun ist, ihre ganze Stärke bekomme, wozu allenfalls dasjenige, was Seite 92 bis 93 gesagt wird, allein hinreichend sein kann.      

Я не знаю інших досліджень, які для проникнення в суть спроможності, яку ми називаємо розсудком, і водночас для визначення правил і меж її вживання були б важливіші, ніж ті, які я здійснив у другому розділі "Трансцендентальної аналітики" під назвою "Дедукція чистих понять розсудку"; хоча вони мені й коштували найбільших зусиль, однак, сподіваюся, що немарних. Це доволі ґрунтовне розмірковування має, однак, дві сторони. Одна сторона стосується предметів чистого розсудку й повинна показати та розтлумачити об'єктивну значущість його апріорних понять, саме тому вона й належить сутнісно до моїх цілей. Інша сторона має ціллю розгляд самого чистого розсудку згідно з його можливістю та пізнавальними потугами, на які він сам спирається, відповідно, його розгляд у суб'єктивному відношенні, й хоча це прояснення є дуже важливим стосовно моєї головної цілі, все ж воно не належить сутнісно до неї, бо головним питанням завжди залишається: що і наскільки може бути пізнано розсудком і розумом вільно від будь-якого досвіду? а не: як спроможність мислення сама є можливою? Оскільки останнє питання є ніби пошуком причини до даної дії й через те має в собі щось подібне гіпотезі (хоча в будь-якому разі, як я і покажу за іншої нагоди, насправді це не так), то здається, що тут трапилося так, що я дозволив собі гадати, відповідно, й читачу також має бути дозволено вільно гадати по-інакшому. З огляду на це я мушу попередити читача нагадуванням, що у випадку, якщо суб'єктивна дедукція не подіє на нього цілком переконливо, як я очікував, все ж об'єктивна дедукція, якою мені тут довелося переважно займатися, зберігає всю свою міць, для чого може бути самодостатньо вже того, що сказано на сторінках 92 і 93.

На перший погляд, читачу може видатися, що цей абзац не дуже доладно вставлено між попереднім та наступним. Це було б так, якби він лише повідомляв про виключно важливу роль відповідної частини тексту. Проте він також містить у собі демонстрацію розрізнення ступеня достовірності доведень (дедукції).

Завершення досліджень трансцендентальної дедукції чистих понять (категорій) розсудку спонукало Канта до остаточного оформлення його попередніх досліджень в один текст, в якому остання слугує своєрідним ядром, навколо якого і розбудовується текст першої критики.

Кант звертає увагу читача на необхідність врахування розрізнення між об'єктивною та суб'єктивною дедукцією, таке розрізнення чітко проводиться ним лише у першому виданні. Таким розрізненням Кант виокремлює два пласти "Критики чистого розуму": метафізично-гносеологічний та гносеологічний. Тим самим дається відповідь на питання співвідношення проблематики метафізики та теорії пізнання. Питання об'єктивної дедукції (що і наскільки може бути пізнано розсудком і розумом вільно від будь-якого досвіду?) є метафізично-гносеологічним. Питання суб'єктивної дедукції (як спроможність мислення сама є можливою?) є гносеологічним. Об'єктивна дедукція є більш достовірною, ніж суб'єктивна.

Was endlich die Deutlichkeit betrifft, so hat der Leser ein Recht, zuerst die discursive (logische) Deutlichkeit durch Begriffe, dann aber auch eine intuitive (ästhetische) Deutlichkeit durch Anschauungen, d. i. Beispiele oder andere Erläuterungen in concreto, zu fordern. Für die erste habe ich hinreichend gesorgt. Das betraf das Wesen meines Vorhabens, war aber auch die zufällige Ursache, daß ich der zweiten, obzwar nicht so strengen, aber doch billigen Forderung nicht habe Gnüge leisten können. Ich bin fast beständig im Fortgange meiner Arbeit unschlüssig gewesen, wie ich es hiemit halten sollte. Beispiele und Erläuterungen schienen mir immer nöthig und flossen daher auch wirklich im ersten Entwurfe an ihren Stellen gehörig ein. Ich sah aber die Größe meiner Aufgabe und die Menge der Gegenstände, womit ich es zu thun haben würde, gar bald ein; und da ich gewahr ward, daß diese ganz allein im trockenen, blos scholastischen Vortrage das Werk schon gnug ausdehnen würden, so fand ich es unrathsam, es durch Beispiele und Erläuterungen, die nur in populärer Absicht nothwendig sind, noch mehr anzuschwellen, zumal diese Arbeit keineswegs dem populären Gebrauche angemessen werden könnte und die eigentliche Kenner der Wissenschaft diese Erleichterung nicht so nöthig haben, ob sie zwar jederzeit angenehm ist, hier aber sogar etwas Zweckwidriges nach sich ziehen konnte. Abt Terrasson sagt zwar: wenn man die Größ?e eines Buchs nicht nach der Zahl der Blätter, sondern nach der Zeit mißt, die man nöthig hat, es zu verstehen, so könne man von manchem Buche sagen: daß es viel kürzer sein würde, wenn es nicht so kurz wäre. Andererseits aber, wenn man auf die Faßlichkeit eines weitläuftigen, dennoch aber in einem Princip zusammenhängenden Ganzen speculativer Erkenntniß seine Absicht richtet, könnte man mit eben so gutem Rechte sagen: manches Buch wäre viel deutlicher geworden, wenn es nicht so gar deutlich hätte werden sollen. Denn die Hülfsmittel der Deutlichkeit helfen zwar in Theilen, zerstreuen aber öfters im Ganzen, indem sie den Leser nicht schnell gnug zu Überschauung des Ganzen gelangen lassen und durch alle ihre helle Farben gleichwohl die Articulation oder den Gliederbau des Systems verkleben und unkenntlich machen, auf den es doch, um über die Einheit und Tüchtigkeit desselben urtheilen zu können, am meisten ankommt.

Нарешті, стосовно ясності читач має право вимагати насамперед дискурсивної (логічної) ясності через поняття, потім, однак, також інтуїтивної (естетичної) ясності через споглядання, тобто прикладів або інших конкретних роз'яснень. Про першу я попіклувався достатньо. Вона стосувалася сутності мого задуму, однак була також випадковою причиною того, що я не зміг належно задовольнити другу, хоча й не таку строгу, але все ж справедливу вимогу. Я майже постійно в ході моєї роботи вагався щодо того, як упоратися з останньою вимогою. Приклади й роз'яснення мені завжди здавалися необхідними й тому в першому проєкті вони дійсно були приведені у відповідних місцях. Однак дуже швидко я побачив величину мого завдання і численність предметів, з якими мені довелось би мати справу; й оскільки я усвідомив, що цей твір цілком лише в сухому, чисто схоластичному викладі вже є доволі об'ємний, то я знайшов за недоцільне ще більше його наповнювати прикладами й роз'ясненнями, які є необхідними лише з міркувань популярності, тим більше, що ця робота у жодному разі не підлягає популярному вживанню, а справжні знавці науки не потребують цього полегшення, хоча воно завжди є приємним, але тут могло б потягнути за собою щось супротивне цілі. Правда, абат Терасон говорить: якщо вимірювати величину книги не за кількістю аркушів, а за часом, який потрібен для того, щоб її зрозуміти, то можна про ту чи іншу книгу сказати, що вона була б значно коротшою, якби не була такою короткою. Однак, з іншої сторони, якщо мати на увазі доступність просторого, проте все ж зв'язаного єдиним принципом цілого спекулятивного пізнання, то по такому ж праву можна було б сказати: та чи інша книга була б значно яснішою, якби її не поривалися зробити занадто ясною. Адже допоміжні засоби ясності допомагають, щоправда, проникнути в деталі, однак нерідко коштом розпорошення цілого, не дозволяючи читачу досить швидко досягти огляду цілого, й своїми яскравими фарбами все ж таки приховують і перешкоджають пізнанню артикуляції або структури системи, від якої здебільшого й залежить можливість судити про її єдність і надійність.

Тема цього абзацу – вимога ясності. Кант розрізняє дискурсивну (логічну) ясність і інтуїтивну (естетичну) ясність. Ці два терміни він вживає лише один раз у тексті "Критики чистого розуму", і саме в передмові до першого видання. Роз'яснення цих термінів можна знайти у виданих Єше в 1800 році авторизованих лекціях Канта з логіки [AA IX, S.62].

Кант вживає в тексті "Критики чистого розуму" слова "Deutlichkeit" і "Klarheit", які позначають різні ступені ясності.

Потрібно розрізняти синоніми та відповідні синонімічні ряди. Німецький прикметник "klar" (ясний) походить від латинського "clarus" та починає вживатися в середньоверхньонімецький період (1050 – 1350). Первісно він мав індиферентне значення ясного як нічим не затемненого, що дозволяє його віднести до наступного синонімічного ряду: klar, heiter, hell, licht. Пізніше він набуває значення ясного як зрозумілого, що дозволяє його віднести до наступного синонімічного ряду: klar, deutlich, verständlich, begreiflich.

Відповідником німецькому прикметнику "deutlich" виступає латинський прикметник "distinctus'.

У Канта слово "Deutlichkeit" слугує для позначення більш високого ступеня ясності (Klarheit). Слово "Deutlichket" можна перекладати також або як виразність, або як чіткість. Прояснення розрізнення "Deutlichkeit" і "Klarheit" у Канта можна знайти як у логіці Єше [AA IX, S.62], так і в "Антропології з прагматичної точки зору" [AA VII, S.137 – 138].

В розрізненні ступенів ясності Кант наслідує Декарта, який розрізняв ясні й виразні сприйняття (perceptio clare et distincte). Сприйняття, згідно з Декартом, може бути ясним, однак не виразним, однак не може бути виразним, однак не ясним [Principia Philosophiae I, 45 – 46].

Es kann, wie mich dünkt, dem Leser zu nicht geringer Anlockung dienen, seine Bemühung mit der des Verfassers zu vereinigen, wenn er die Aussicht hat, ein großes und wichtiges Werk nach dem vorgelegten Entwurfe ganz und doch dauerhaft zu vollführen. Nun ist Metaphysik nach den Begriffen, die wir hier davon geben werden, die einzige aller Wissenschaften, die sich eine solche Vollendung und zwar in kurzer Zeit und mit nur weniger, aber vereinigter Bemühung versprechen darf, so daß nichts für die Nachkommenschaft übrig bleibt, als in der didaktischen Manier alles nach ihren Absichten einzurichten, ohne darum den Inhalt im mindesten vermehren zu können. Denn es ist nichts als das Inventarium aller unserer Besitze durch reine Vernunft, systematisch geordnet. Es kann uns hier nichts entgehen, weil, was Vernunft gänzlich aus sich selbst hervorbringt, sich nicht verstecken kann, sondern selbst durch Vernunft ans Licht gebracht wird, sobald man nur das gemeinschaftliche Princip desselben entdeckt hat. Die vollkommene Einheit dieser Art Erkenntnisse und zwar aus lauter reinen Begriffen, ohne daß irgend etwas von Erfahrung, oder auch nur besondere Anschauung, die zur bestimmten leiten sollte, auf sie einigen Einfluß haben kann, sie zu erweitern und zu vermehren, machen diese unbedingte Vollständigkeit nicht allein thunlich, sondern auch nothwendig. Tecum habita et noris, quam sit tibi curta supellex. Persius*.

Як мені здається, читачу може послужити великою спокусою поєднання власних зусиль з зусиллями автора, якщо він має сподівання цілковито й надійно завершити велику й важливу роботу згідно із запропонованим планом. Тепер метафізика згідно з поняттями, які ми тут дамо про неї, є єдиною поміж усіх наук, яка може за короткий час та незначних, хоча й об'єднаних зусиль розраховувати на таке завершення, так, що для нащадків не залишиться нічого іншого, як на дидактичний манер все узгодити з їхніми намірами, не маючи при тому змоги збільшити зміст бодай трохи. Адже такий зміст є нічим іншим, як систематично впорядкованим інвентарем всього того, чим ми володіємо завдяки чистому розуму. Ніщо тут не може приховатися від нас, бо те, що розум цілковито породжує із самого себе, не може сховатися, а висвітлюється самим розумом, як тільки відкрито загальний принцип ним породженого. Завершена єдність цього способу пізнання, а саме пізнання виключно з чистих понять, без того, щоб що-небудь з досвіду чи навіть лише окремого споглядання, яке повинно вести до певного досвіду, могло мати на них якийсь вплив, розширювати чи збільшувати їх, робить цю безумовну єдність не лише можливою, а й необхідною. Tecum habita et noris, quam sit tibi curta supellex. Persius*.

*Поживи сам з собою і дізнайся, наскільки ти самодостатній.
Рядок з четвертої сатири Персія, римського поета І ст. н.е.

Кантів вираз "Metaphysik nach den Begriffen, die wir hier davon geben werden" (метафізика згідно з поняттями, які ми тут дамо про неї) потребує пояснення. Звісно, в ньому не йдеться про певний ряд понять, які Кант планує дати про метафізику. Йдеться лише про досягнення нового розуміння метафізики, останнє і є головною темою цього абзацу. Наголошення на винятковості метафізики повертає до теми повноти, яка пов'язана з ідеєю самодостатності розуму. Звертання до Персія є унаочненням ідеї самодостатності розуму, яка лише і може забезпечити повноту метафізики.

Ein solches System der reinen (speculativen) Vernunft hoffe ich unter dem Titel Metaphysik der Natur selbst zu liefern, welches bei noch nicht der Hälfte der Weitläuftigkeit dennoch ungleich reicheren Inhalt haben soll, als hier die Kritik, die zuvörderst die Quellen und Bedingungen ihrer Möglichkeit darlegen mußte und einen ganz verwachsenen Boden zu reinigen und zu ebenen nöthig hatte. Hier erwarte ich an meinem Leser die Geduld und Unparteilichkeit eines Richters, dort aber die Willfährigkeit und den Beistand eines Mithelfers; denn so vollständig auch alle Principien zu dem System in der Kritik vorgetragen sind, so gehört zur Ausführlichkeit des Systems selbst doch noch, daß es auch an keinen abgeleiteten Begriffen mangele, die man a priori nicht in Überschlag bringen kann, sondern die nach und nach aufgesucht werden müssen; imgleichen da dort die ganze Synthesis der Begriffe erschöpft wurde, so wird überdem hier gefordert, daß eben dasselbe auch in Ansehung der Analysis geschehe, welches alles leicht und mehr Unterhaltung als Arbeit ist.

Таку систему чистого (спекулятивного) розуму я сподіваюся сам побудувати під назвою "Метафізика природи", яка за наполовину меншого обсягу все ж повинна мати незрівнянно багатший зміст, аніж тут має ця критика, котра повинна насамперед викласти джерела й умови можливості метафізики й має за необхідне розчистити та розрівняти повністю зарослий ґрунт. У справі критики розуму я чекаю від мого читача терпіння й безпристрасності судді, а при викладенні метафізики природи – послужливості й сприяння помічника; адже наскільки повно слід викласти всі принципи для системи в критиці, настільки належить до вичерпності самої системи все ж ще, щоб їй вистачило всіх похідних понять, які не можна a priori відразу отримати, а потрібно поступово відшукувати, так само як перша вичерпала весь синтез понять, так і остання ще потребує додатково здійснити те ж саме стосовно аналізу. Вся та справа легка і є швидше розвагою, ніж роботою.

Дуже важливо правильно інтерпретувати Кантів вираз, в якому йдеться про завдання першої критики, "die Kritik, die zuvörderst die Quellen und Bedingungen ihrer Möglichkeit darlegen mußte und einen ganz verwachsenen Boden zu reinigen und zu ebenen nöthig hatte". В ньому йдеться про викладення джерел та умов можливості метафізики чи самої критики? Кантова критика не займається сама собою, бо така критика потребувала б ще однієї критики. Предметом першої критики є метафізика. Критика є лише пропедевтикою (пролегоменами) до майбутньої метафізики. Для Канта критика не є самодостатньою, вона має значення лише для прояснення можливості метафізики.

Ich habe nur noch Einiges in Ansehung des Drucks anzumerken.  Da der Anfang desselben etwas verspätet war, so konnte ich nur etwa die Hälfte der Aushängebogen zu sehen bekommen, in denen ich zwar einige, den Sinn aber nicht verwirrende Druckfehler antreffe, außer demjenigen, der S. 379 Zeile 4 von unten vorkommt, da specifisch an statt sceptisch gelesen werden muß. Die Antinomie der reinen Vernunft von Seite 425 bis 461 ist so nach Art einer Tafel angestellt, daß alles, was zur Thesis gehört, auf der linken, was aber zur Antithesis gehört, auf der rechten Seite immer fortläuft, welches ich darum so anordnete, damit Satz und Gegensatz desto leichter mit einander verglichen werden könnte.      

Я маю ще дещо зауважити стосовно друку. Оскільки його початок запізнився, то я зміг отримати для перегляду лише близько половини пробних відбитків, в яких я натрапив на декілька друкарських помилок, які, щоправда, не перекручують смисл тексту, за винятком помилки на сторінці 379 рядок 4 знизу, там специфічний слід читати замість скептичний. Антиномії чистого розуму подані на сторінках 425 – 461 у вигляді таблиці так, що все, що стосується тезису розміщено з лівого боку, а те, що стосується антитезису – з правого боку. Я так упорядкував для того, щоб протилежні твердження можна було легше між собою порівнювати.

Останній абзац дає підстави припускати, що Кант спочатку подав до публікації текст без передмови, щонайменше без останнього абзацу. Поспішність Канта та брак часу був обумовлений комерційною необхідністю видати трактат до чергового книжкового ярмарку в травні 1781 року. "Критика чистого розуму" видавалася ризьким книговидавцем Харткнохом, однак друкувалася в Галле. Ця обставина пояснює додаткові складнощі, пов'язані з переглядом пробних відбитків тексту.