Кант і трансцендентальна філософія
Kant and Transcendental Philosophy
На головну

Home
Про проект

About Project
Анонси

Events Calendar
Корисні посилання

Useful links
Персоналії

Personalities
Публікації

Publications
Коментарі

Commentaries
Переклад

Translation
Рецензії

Reviews
Бібліотека

Library
Федорченко Юрій

“Критика чистого розуму” як трактат про метод (Про можливість академічного перекладу “Критики чистого розуму” українською мовою)

Кант. “Критика чистого розуму”(В 402 Аnm.): “… краще я поступлюся граційністю мови, ніж бодай найменшою незрозумілістю обтяжу шкільне викладення думки”.

Як вважає Г.Фреге, значення речення має пріоритет відносно значення виразів, з яких складається речення. Лише в контексті логічного аналізу речення можна судити про семантичні характеристики слів та виразів. Ми до певної міри могли б взяти дані міркування Г.Фреге за вихідні положення наших власних міркувань, доповнивши їх наступним: насправді лише текст в цілому може дати адекватне розуміння того чи іншого виразу, чи окремого положення, при цьому текст не розуміється як проста сукупність положень, які щось повідомляють. Дані міркування мають особливе значення для філософського тексту.

Переклад тексту – це інтерпретація тексту і передача його засобами іншої мови, за умови попередньо досягнутого розуміння тексту в цілому в ході його інтерпретації, при цьому таке розуміння досягається значно раніше фактичного початку перекладу з однієї мови на іншу. Власне це є вимогами до самої процедури перекладу, роботи перекладача як такої, хоча підозрюю, що таких вимог часто не дотримуються і процедура грубо порушується, що в свою чергу призводить до цілковитої чи часткової невдачі перекладу. Власне, це не означає, що під час фактичного перекладу не має відбуватися певної зміни в розумінні тексту, мова йде лише про те, що до фактичного початку перекладу перекладач повинен мати розуміння того, з чим він має справу в цілому. В контексті українських реалій це означає, що перекладач, який береться за переклад філософського тексту і при цьому отримує грант на переклад, має засвідчити свою компетентність не лише щодо знання відповідної мови, але й щодо власної спроможності справитися з відповідними завданнями, які стоять перед перекладачем саме філософського тексту. Перекладач має довести свою спроможність досягти поставленої кінцевої, звичайно умовно, мети, для чого знання мови є необхідною, проте не достатньою умовою. Іншими словами, переклад філософського тексту може здійснювати лише фаховий філософ, в цьому прослідковується певна схожість, проте звісно не тотожність, перекладу філософського твору та поетичного: перший може якісно здійснити лише філософ, який має відповідну підготовку, другий може здійснити лише справжній поет. Отже, переклад філософського тексту – це, в першу чергу, серйозна філософська робота.

Ми маємо розуміти, що вимоги до перекладу художнього твору, скажімо роману, та філософського твору, скажімо “Критики чистого розуму”, суттєво відрізняються. Для автора даної статті є повною несподіванкою, що може бути взагалі літературно-художнє видання “Критики чистого розуму”, яке нам було запропоновано у варіанті перекладу пана Бурковського. Дозволимо собі повторитися: вимоги до літературно-художнього та наукового перекладу не тотожні, більш того вони суттєво відрізняються. Зазначимо відразу, що ми взагалі не розуміємо, що означає літературно-художній переклад “Критики чистого розуму”, для кого він призначений і чим взагалі обумовлена його поява. Нам видається, що говорити про літературно-художній переклад даного твору щонайменше сумнівно, і відверто кажучи неприпустимо. Чому?

Врахування єдності змістовного і стилістичного “начала” тексту є неодмінною умовою добротного перекладу художньо-літературного тексту. Філософський текст не передбачає врахування такої єдності змістовного та стилістичного як необхідної умови. В іншому разі майже всі твори Канта “критичного періоду” ми б мали визнати слабкими, вони мабуть такими і є, з точки зору, художньо-літературного бачення. Запропонований нам український переклад “Критики чистого розуму”, напевно є за стилем кращим від твору самого Канта, проте разом з тим постає просте питання: наскільки переклад відповідає тексту оригіналу? Художній текст неодмінно має бути стилістично задовільним. Художній текст серед іншого через те і є художнім, що в ньому стилістиці та, дозволимо собі зауважити, художньому оформленню надається особлива увага. Що ж стосується філософського тексту та його перекладу, то ми маємо враховувати ту обставину, що спроба художньо його покращити, стилістично довершити досить часто, а можливо і завжди, веде до нівелювання змісту. Строге дотримання вимоги єдності змістовного та стилістичного з необхідністю приводить до невдачі в перекладі саме філософських текстів. Дозволимо собі зазначити, що стилістично “прилизані” переклади філософських текстів є наругою над текстами. Звісно, ніхто не виступає за те, щоб взагалі не брати до уваги стилістичних вимог до тексту, особливо якщо стилістичний брак та й взагалі невміння ясно і добротно побудувати речення є наслідком певної стилістичної бездарності, а можливо і ліні автора. Разом з тим, філософський текст не повинен бути заручником марень щодо стилістичної довершеності філософського тексту, хоча при цьому будь-який автор буде вдячний редактору, який допоможе йому покращити текст, якщо звісно таке покращення не спотворить зміст тексту, нажаль останнє не завжди вдається.

В контексті вищезазначеного ми й будемо розглядати саму можливість перекладу “Критики чистого розуму”. Добре відомо, що тексти Канта “критичного періоду” із стилістичної точки є вкрай незадовільними. Це доволі поширена думка. Хоча “докритичні твори” Канта вважаються доволі вишуканими. То ж напевно було б певним спрощенням говорити, що деяка стилістична проблемність творів Канта обумовлена тим, що Кант був поганим стилістом своїх творів. Швидше слід говорити про те, що об’єктивні можливості мови не дозволяли Канту стилістично покращувати свої тексти. Звісно ми маємо пам’ятати про те, що Кант завжди мав брак часу на стилістичне покращення своїх творів, власне як і будь-який філософ.

Відомо, що мова ніколи не була й ніколи не буде надійним партнером для філософа. Філософ ніколи не буває задоволений мовою, так само як і редактор текстом філософа. В повній мірі подолати розрив між філософським мислення та мовою мабуть ніколи не вдасться. Філософське мислення завжди буде випереджати об’єктивні можливості мови, і питання власне йде зовсім не про лабіринти мови, про які нам розповідають Бекон та Вітгенштейн, звісно кожен на свій лад. Питання узгодження мислення і мови взагалі та філософського мислення і філософської мови зокрема є окремими темами, на яких ми не можемо докладно тут зупинятися в силу характеру даної статті, а можливо в силу неготовності на даний час прийнятно та в належний спосіб вибудувати відповідну аргументацію.

Тарський вважав, що речення істинне в одній мові при перекладі на іншу мову може виявитися хибним або навіть позбавленим сенсу в цій мові. Не заперечуючи дану думку в цілому, зазначимо, що лише умовно можна говорити про переклад окремого речення. Окремо взяте речення з філософського тексту далеко не завжди може бути пояснено. Кожен викладач в своїй педагогічній практиці неодноразово потрапляв в ситуацію, коли на прохання студента, пояснити те чи інше доволі неоднозначне положення з тексту, він не міг одразу прийнятно, в першу чергу для самого себе, розтлумачити таке положення без врахування контексту тексту, особливо якщо при цьому студент одразу, поза контекстом тексту, очікує на відповідь, мабуть будучи впевненим в тому, що викладач відразу поза контекстом може проінтерпретувати будь-яке положення з будь-якого тексту. Викладач має дві альтернативи: за першої він дає перше більш-менш вдале тлумачення, щоб не втрачати авторитету в очах студента, за другої альтернативи він має зізнатися, що зараз відразу він не здатен дати прийнятну відповідь не лише для студента, але й для самого себе, оскільки відповідь передбачає врахування текстуального контексту, а це потребує певного часу, і напевно значно більшого, ніж кілька хвилин, на які можливо розраховує студент.

До певної міри положення в тексті можуть розглядатися за аналогією з мозаїчним полотном, коли людина впритул наближується до мозаїки на відстань кількох сантиметрів, то вона бачить лише незначний фрагмент мозаїки, і, скільки б вона не вдивлялася, вона не здатна нічого до пуття побачити, бо мозаїку як і картину можна побачити лише з певної відстані. Чи не повинен перекладач, як, власне, і будь-який читач також знаходитися на певній відстані від кожного окремо взятого положення з тексту, над перекладом якого він працює чи читає його відповідно.

Речення взяте окремо нічого, по суті, повідомити не може. Перекладач, який перекладає часто саме речення, не розуміючи з чим він має справу в цілому, ніколи не досягне прийнятного результату. Когерентність філософського тексту річ зрозуміла, особливо помітною вона є в текстах Гегеля, не випадково останнього можна розглядати як одного із фундаторів когерентної теорії істини. Проте когерентністю відзначаються й інші філософські тексти, зокрема тексти Канта. Вже сам рефлексивний характер філософського мислення веде до когерентності філософських текстів, в яких, власне, і акумулюється філософське мислення та сама філософія взагалі.

Філософське положення, взяте з тексту ізольовано, не може бути перекладено в принципі, тому що воно не може бути достатньо проінтерпретоване. Окреме положення має сенс лише в контексті, і не лише контексті попереднього та наступного положення чи контексті тексту в цілому, мова йде про значно ширший контекст, який постійно потребує свого врахування, і на виявлення якого спрямоване наше дослідження, результати якого частково подаються в даній статті. В зв’язку з цим можна взагалі говорити про проблематичність посилання на іншого автора при підсиленні власних положень, хоча така проблематичність не означає нашої претензії на те, щоб взагалі заборонити такі посилання, це було б безглуздо. Однак така проблемність посилань потребує певної уваги. Власне, подібне посилання може привести до порушення контексту і дезорієнтації читача. Філософський текст, як і будь-який текст взагалі, містить в собі значно більше, ніж виражають разом взяті всі окремі положення тексту. Разом з тим ми не ототожнюємо текстовий контекст і контекст, який передує тексту і робить його можливим. Власне, прояснивши для себе окреме положення в контексті тексту, наприклад, в діалозі Платона, ми наблизилися б до більш широкого контексту, який стосується характеру платонівського мислення як такого. Останні положення потребують для нас самих ще додаткових прояснень.

Переклад – це спроба передачі всього текстового контексту засобами мови, на яку перекладається текст. Але така передача, звісно якщо вона взагалі можлива, і ми не видаємо бажане за можливе, передбачає акт спів-рефлексії того, хто інтерпретує, тобто перекладає текст, з актом рефлексії автора тексту. Скільки б перекладач не вчитувався в текст чи в окреме положення тексту, без реального акту співрефлексії з автором він нічогісінько не здатен буде передати. Адже, передати означає повторно промислити, до певної міри повторно пройти шлях, яким пройшов автор. І якщо мова йде саме про філософський текст, то це означає, що до початку його перекладу слід здійснити в першу чергу серйозну виключно філософську роботу. Робота ж над розробкою можливого понятійного апарату має бути узгоджена з філософською роботою і на неї спиратися; іншими словами, розробка філософського понятійного апарату – це не справа філологів, з ними можна щонайбільше консультуватися, а не передавати право проводити експерименти над філософськими текстами. В даному контексті постає питання про забезпечення ряду умов, серед яких – інституційне забезпечення самої можливості появи перекладів, які можна було б вважати академічними. Чи можливе сьогодні забезпечення таких умов в Україні, зокрема в контексті підготовки академічного видання творів Канта?

Поява такого видання не можлива без наявності цілої спільноти філософів, які здатні кваліфіковано, неупереджено, в контексті загальноєвропейських та загальносвітових кантознавчих штудій підтримати такий переклад, стати запорукою успіху подібного проекту. Скільки реально ми маємо потенційних учасників такого проекту? Мова йде про десятки, одиниці? І хто конкретно може скласти таку спільноту? Чи всі ті, хто себе зараховує до такого можливого списку, мають право на те (автор цієї статті сумнівається у власному праві на те), щоб увійти до такого умовного списку. За умови відсутності не лише достатньої кількості монографій, дисертацій, та навіть статей відповідного рівня, а й, власне, і за умови відсутності серйозних кантознавчих штудій, – звісно не без деяких виключень, проте облишимо компліменти, – чи можемо ми очікувати на появу найближчим часом академічних видань творів Канта. Відповідь негативна.

Однак роботу над академічним виданням Канта ми можемо почати вже сьогодні, головне визначитися з тим, з чого ми маємо починати, яку роль мають відіграти академічні установи, а в їх складі кафедри, аспірантури, в які вчорашній студент далеко не завжди йде з чітким усвідомленням наукової мети свого можливого дослідження. До тих пір поки реально такий проект не буде органічно пов'язаний з планами роботи відповідних кафедр, їх науковими програмами, такий проект буде залишатися лише проектом. На що ж ми можемо сподіватися, якщо в Україні в жодну з бібліотек не надходить “Kant-Studien”, а наукова бібліотека імені Вернадського взагалі не отримує жодного філософського журналу німецькою мовою. При цьому не може бути підмінена робота відповідних установ, які б мали забезпечити фахівців відповідною літературою без будь-яких нагадувань, роботою окремих ентузіастів, які знаходять можливості отримання німецькомовної філософської літератури чи філософської літератури іншою мовою, хоча б самої необхідної, без наявності якої не доводиться говорити про науковий характер дисертаційних досліджень зокрема та академічної наукової роботи в філософській царині взагалі.

В контексті вищезазначеного ми хочемо дати ряд зауважень щодо перекладу “Критики чистого розуму” українською мовою, здійсненого кандидатом філологічних наук Ігорем Бурковським.

Дані зауваження – відповідь пану Бурковському, а саме відповідь на його побажання отримати конкретні зауваження на свій переклад. Ми обмежимося аналізом перекладу дуже важливої, хоча і невеликої за обсягом частини тексту, власне мова йде про ту частину тексту “Критики чистого розуму”, в якій Кант викладає трансцендентальну дедукцію категорій. І це не випадково.

Як відомо, ядром всієї “Критики чистого розуму” є трансцендентальна дедукція категорій, власне на це вказує і сам Кант. Ця думка знаходить підтримку і серед переважної більшості кантознавців та коментарів першої критики. Саме трансцендентальна дедукція категорій мала, згідно задуму Канта, показати, що категорії суть апріорні умови можливості предметного досвіду. Трансцендентальна дедукція категорій складає не лише своєрідне ядро “Критики чистого розуму” та філософії Канта “критичного періоду” зокрема, а й всієї трансцендентальної філософії взагалі, принаймні тієї, яка знаходить свої витоки у Канта. Не даремно Кант саме трансцендентальній дедукції категорій приділяв найбільше уваги та часу, саме її розробка затримувала публікацію першої критики, саме вона зазнала найбільших змін у другому виданні “Критики чистого розуму”. То ж мабуть ми маємо право в першу чергу звернути нашу увагу саме на трансцендентальну дедукцію категорій, тобто на переклад тієї частини тексту критики, яка містить таку дедукцію.

Як зазначає Дітер Генріх [3, с.90]: “… [в трансцендентальній дедукції] Кант подав свої найглибші думки, вирішальні обґрунтування для всієї своєї теорії знання. Хто ці сторінки правильно зрозуміє, той оволодіє ключами для розуміння і оцінки всього твору”. В цьому контексті ми хочемо додати, що увагу слід звертати не лише на адекватну передачу думок Канта в параграфах, присвячених трансцендентальній дедукції, але й на сам характер кантівської аргументації, власне без останнього не можливо досягти першого.

Своєрідним ядром трансцендентальної дедукції категорій, її квінтесенцією, виступає §20 дедукції, таке собі ядро в ядрі. Не дивно, що саме навколо цього параграфу триває і по сьогоднішній день найбільше дискусій щодо структури трансцендентальної дедукції. Подекуди саму трансцендентальну дедукцію категорій розділяють на до та після §20. То ж не буде дивним, якщо і ми зупинимося в першу чергу на аналізі перекладу саме цього параграфу. Звісно, такий аналіз можливий лише в контексті врахування як всього тексту дедукції, так і характеру “Критики чистого розуму”, зрозуміти який не можливо без розуміння природи трансцендентального методу, яким і послуговувався Кант.

Перед тим як ми перейдемо до нашого аналізу, ми маємо ще раз уточнити ті вихідні позиції, тобто принципові для нас положення, якими буде визначатися наш аналіз.

Розуміння частини тексту не є можливим, якщо не має розуміння всього тексту. Що означає розуміти весь текст?

Перекладач завжди має починати з уважного прояснення того, з чим він має справу в цілому. В нашому випадку, перекладач мав в першу чергу з’ясувати, що означає кантівський вислів, згідно якого “Критика чистого розуму” є трактатом про метод. Відповідно переклад “Критики чистого розуму” має бути перекладом її саме як трактату про метод. Однак що ж це означає?

Ми знаємо, що “Критика чистого розуму” складається з двох частин: трансцендентального вчення про елементи та трансцендентального вчення про метод. При цьому перша частина значно більша за обсягом та є більш вагомішою. Якщо це дійсно так, то як бути з кантівським визначенням “Критики чистого розуму” як трактату про метод? Зрозуміло, що це твердження не можна розглядати у вузькому розумінні як таке, що стосується саме чи лише другої частини першої критики. Визначення “Критики чистого розуму” як трактату про метод стосується всієї критики. Якщо це так, то слід встановити в якому саме смислі слід розуміти дане визначення. Якщо “Критика чистого розуму” є, дійсно, трактатом про метод, то спадає на думку, що саме метод є предметом дослідження даної роботи, що до певної міри так і є.

Трансцендентальний метод є іманентним тексту “Критики чистого розуму”, власне будь-якому справжньому філософському тексту є іманентним відповідний філософський метод. Трансцендентальний метод є іманентним самому характеру аргументування в текстах Канта “критичного періоду”. І в першу чергу мова йде про текст “Критики чистого розуму”. Власне, ми можемо говорити про трансцендентальний характер аргументування, простіше про трансцендентальне аргументування в “Критиці чистого розуму”. Нашим завданням і є саме прояснення такого аргументування. В контексті такого прояснення ми і спробуємо дати наш аналіз наявного вже перекладу першої критики.

“Критика чистого розуму” містить теорію і практику трансцендентального аргументування, тому закиди стосовно критики є закидами щодо трансцендентального аргументування як такого. Можна також сказати, що звідси нерозуміння першої критики є нерозумінням саме характеру трансцендентального аргументування. Для опанування тексту “Критики чистого розуму” важливо звертати увагу не лише на те, про що в ній йде мова, але й на те, і навіть в першу чергу, як подається матеріал, іншими словами, увагу перш за все слід звертати саме на характер трансцендентального аргументування.

Вся критика є методологічно “навантаженою”, можна навіть сказати, вона є методологічно “перенавантаженою”. Разом з тим, в контексті аналізу кантівського визначення першої критики як трактату про метод слід зазначити, що метод є не стільки предметом даної роботи, скільки він є іманентним тексту критики.

Після підготовчих зауважень можна перейти безпосередньо до аналізу українського перекладу “Критики чистого розуму”.

Насамперед, ми маємо зробити деякі зауваження щодо написання слова апперцепція, яке чомусь в перекладі пана Бурковського подається з однією “п”. Можливо на це вплинули тенденції щодо редукції подвійних приголосних, однак в даному випадку, слід рекомендувати утриматися від подібних новацій. Справа в тому, що слово апперцепція складається з приставки “ап” та слова “перцерція”, воно утворено від латинського “ар” =“аd” (до) та perceptio (сприйняття), тобто дослівно “до перцепції”. У Канта апперцепція означає те, що передує не лише в часі, а й логічно перцепції, саме апперцепція робить можливою перцепцію. Трансцендентальна апперцепція є умовою можливості як самої перцепції, так і синтезу окремих перцепцій. Редукція апперцепції до аперцепції викривлює значення цього поняття. Так ми знаємо, що префікс а в латині слугує серед іншого для заперечення чогось, так, алогічний, аморальний означають відповідно нелогічний, неморальний. “Аперцепція” означала б неперцепцію, що, звісно, не може бути прийнятним.

Нагадаємо, що в Новий час поняття апперцепція затверджується дякуючи в першу чергу Лейбніцу, для якого апперцепція була спеціальним підпорядкуванням перцепцій увазі і в цьому розумінні усвідомленням дій свідомості, тобто самосвідомістю. Кант розвиває далі саму практику застосування даного поняття в контексті обґрунтування можливості предметного досвіду. То ж варто мабуть враховувати ці зауваження і передавати слово “апперцепція” без сумнівних редукційних новацій.

Також відразу ми хочемо привернути увагу до розуміння ролі прислівника “überhaupt” в кантівському тексті, та зокрема в тексті §20. Викликає певне здивування спосіб, в який перекладач передає в тексті §20 німецьке “überhaupt”, вірніше відсутність єдиного підходу щодо його передачі. В даному випадку ми говоримо не про переклад, а саме про передачу, яка передбачає прояснення місця даного слова в контексті відповідного положення як такого. В тексті §20 “überhaupt” зустрічається двічі, а саме в другому положенні: “unter eine Apperception überhaupt” та третьому положенні: “zu einem Bewusstsein überhaupt gebracht wird”. Перекладач в другому положенні відносить “überhaupt” до “eine Apperception”, що власне є зрозумілим, а у третьому положенні, не зрозуміло чому, він відносить “überhaupt” до дієслівної конструкції “gebracht wird”. Прийнята практика, зокрема переклад Лоського відносить “überhaupt” і у другому, і в третьому положенні §20 до відповідного іменника, що є зрозумілим і засвідчує єдність в підході до передачі “überhaupt”.

Ми не даремно зупиняємося на даному питанні. В першій критиці, зокрема в назвах окремих параграфів чи глав, Кант часто вживає “überhaupt”, наприклад: “Von der Logik überhaupt”, “Von dem logischen Verstandesgebrauche überhaupt”, “Von den Principien einer transscendentalen Deduction überhaupt”, “Von der transscendentalen Urtheilskraft überhaupt”, “Von der Vernunft überhaupt”, “Von den Ideen überhaupt”, “Die Postulate des empirischen Denkens überhaupt”, “§24. Von der Anwendung der Kategorien auf Gegenstände der Sinne überhaupt” та ряді інших.

Для кантівського тексту конструкція іменник + überhaupt є типовою. Коли Кант використовує “überhaupt”, то тим самим він часто позначає, що мова йде про загальне бачення чогось. В багатьох місцях Кант за допомогою “überhaupt” намагається позначити певний регіон, в якому і відносно якого він позиціонує свої власні положення, наприклад: І. “Von der Logik überhaupt” і ІІ. “Von der transscendentalen Logik”. Тобто, в даному випадку, Кант позиціонує свою трансцендентальну логіку відносно логіки взагалі. Те, стосовно чого він має намір позиціонуватися, він часто позначає саме за допомогою прислівника “überhaupt”. Взагалі є певні підстави вважати, що Кант за допомогою прислівника “überhaupt” позначає доволі часто, проте не завжди, область загальної логіки, хоча це ще потребує обґрунтування. Власне, ми тут дещо виходимо за межі аналізу §20, однак вважаємо, що дані зауваження можуть стати нам у пригоді, хоча вони і не мають безпосереднього відношення до нашого випадку. Швидше вони мають нами враховуватися при інтерпретації тієї ролі, яку прислівник “überhaupt” відіграє у відповідних положеннях §20.

Власне, в §20 Кант позначає за допомогою прислівника “überhaupt” певний “регіон” логіки, однак не “регіон” загальної логіки, таке позначення здійснюється Кантом не з метою позиціювання своїх положень, а з метою підкреслення ваги, значення того структурного елемента досвіду, з яким він працює. У даному випадку Кант позначає трансцендентальне значення певного елемента. А це вже принципово інша, прямо протилежна ситуація тому випадку, який був описаний вище.

Підсумуємо. Якщо мова у Канта йде про протиставлення загальної, формальної та трансцендентальної логіки, то прислівник “überhaupt” позначає саме першу з перерахованих логік; коли ж Кант говорить про трансцендентальне поза протиставленням його формально-логічному, то прислівник “überhaupt” позначає саме трансцендентальний характер того чи іншого структурного компонента. Власне, саме вищезазначене і має місце в §20. Подібну ситуацію ми можемо побачити і в інших параграфах присвячених трансцендентальній дедукції категорій. Особливо багатим на подібні конструкції є §26. В контексті вищезазначеного ми пропонуємо перекладати вирази типу: “еine Apperception überhaupt” як “апперцепція як така”, “zu einem Bewusstsein überhaupt” як “до свідомості як такої”. Замість того, щоб перекладати “überhaupt” в конструкції з іменником через прислівник “взагалі”, наприклад, Лоський російською перекладає “вообще”, ми пропонуємо перекладати його через “як така”, “як таке”. Таким чином ми ще більше прив’язуємо даний прислівник до іменника, з яким він зв’язаний в конструкції.

Тепер перейдемо безпосередньо до аналізу першого положення §20, бо саме його адекватне розуміння є вельми важливим для розуміння всього §20. Спочатку подамо його мовою оригіналу, потім його переклад українською мовою та для порівняння російський переклад даного положення, здійснений Лоським, а потім вже проаналізуємо український переклад даного положення.

Das mannigfaltitige in einer sinnlichen Anschauung Gegebene gehört notwendig unter die ursprüngliche synthetische Einheit der Apperception, weil durch diese die Einheit der Anschauung allein möglich ist (§17).” [4, с.151]

Різноманітне, дане в чуттєвому спогляданні, з необхідністю належить до первинної синтетичної єдності аперцепції, бо тільки через цю єдність є можливим споглядання (§17).” [1, с.110]

Многообразие, данное в чувственном наглядном представлении, необходимо подчинено первоначальному синтетическому единству апперцепции, потому что только посредством него возможно единство наглядного представления (§17).” [2, с.111]

Український перекладач пропонує перекладати німецьке “ursprüngliche synthetische Einheit der Apperception” як “первинна синтетична єдність аперцепції”, тут слід звернути увагу на переклад, насамперед, слова “ursprüngliche”. Нам видається, що більш адекватно було б його перекладати як первісне, а не первинне. Чому?

Ми пропонуємо залишити слово первинне для застосування його щодо певного умовного ряду, в якому знаходяться певні елементи, які розрізняються за їх місцем в цьому ряді. Первинне і вторинне можуть виступати як види відносно ряду як родового поняття. До певної міри такими ми можемо вважати первинні та вторинні якості у Локка. Вони є саме первинними та вторинними, а не первісними та вторинними. В свою чергу первісна синтетична єдність апперцепції є саме первісною, а не первинною. Первинне є членом ряду поряд з вторинним, навіть якщо воно має суттєві відмінності від вторинного, проте воно не стосується самої умови можливості такого умовного ряду. Первісне стосується самого принципу побудови умовного ряду, і в такому розумінні не може бути само членом такого ряду. Якби ми перекладали “ursprüngliche synthetische Einheit der Apperception” як “первинна синтетична єдність апперцепції”, то тоді б ми мали допускати можливість і вторинної синтетичної єдності апперцепції.

Власне, при перекладі слова “ursprüngliche” слід враховувати його зв'язок з поняттям “Ursprung” під яким розуміють начало, джерело і, що особливо важливо, походження. При цьому походження слід розуміти не лише як виток, а й як сам процес походження, продукування. “Ursprung” в першу чергу є джерелом продукування. Первісне стосується саме джерела продукування, і саме цього не вистачає поняттю “первинне”. Хоча звісно тут ще можна дискутувати.

Український перекладач пропонує перекладати “gehört notwendig” як “з необхідністю належить”, Лоський даний зворот перекладає російською “необходимо подчинено”. Такі переклади мають принципову відмінність, український перекладач, фактично, пропонує логіко-онтологічне витлумачення тексту, при цьому ми не беремо до уваги справжніх намірів перекладача, Лоський же трактує текст гносеологічно. Трактування Лоського нам видається більш прийнятним. Дійсно дане в чуттєвому спогляданні є саме підпорядкованим первісній синтетичній єдності апперцепції як умові своєї можливості, а не належить їй як частина цілому. Єдності не можна належати чи приналежати, їй можна бути лише підпорядкованим. В українському перекладі, принаймні в даному місці, абсолютно не враховується специфіка трансцендентального аргументування.

Особливе здивування викликає редукція в українському перекладі першого положення §20 поняття “єдність”. Кант в тексті оригіналу зазначає, що завдяки первісній синтетичній єдності апперцепції стає можливим єдність споглядання. Акцент робиться не стільки на спогляданні, скільки саме на єдності споглядання. Український переклад взагалі не містить поняття єдність. Як можна пересвідчитись в українському перекладі говориться, що завдяки первісній синтетичній єдності апперцепції стає можливим споглядання. В такому перекладі дане положення втрачає будь-який трансцендентальний сенс. Фактично дане положення з аргументуючого, яким воно і є у Канта, перетворюється на повідомляюче. Іманентність тексту трансцендентального аргументування редукується разом з редукцією поняття єдність споглядання до поняття споглядання. Така редукція робить незрозумілою примітку Канта до §21, в якій Кант прямо говорить про значення єдності споглядання для трансцендентального аргументування. Для трансцендентальної теорії досвіду, яка сама спирається на факт досвіду, саме прояснення умов можливості досвіду, насамперед, передбачає констатацію факту досвіду як такого. Єдність споглядання є даною саме у досвіді, проте звісно така єдність стає можливою не завдяки досвіду, проте без констатації такої єдності споглядання у досвіді будь-яка інша можливість підступитися до прояснення умов можливості предметного досвіду була б виключена. Саме єдність споглядання вказує на первісну синтетичну єдність апперцепції і відкриває шлях до прояснення трансцендентальних умов можливості досвіду і, в першу чергу, трансцендентальної єдності апперцепції.

Показовим є той факт, що перекладач не достатньо надає уваги перекладу третього положення §20, щодо розуміння якого і по сьогоднішній день тривають напружені дискусії, поштовх до яких свого часу дав Дітер Генріх. В третьому положенні знову постає проблема єдності, хоча і виражена недостатньо емпліцитно, як центральна проблема даного параграфу та критики в цілому.

Для початку подамо третє положення §20 в спосіб, в який ми подавали перше положення цього ж параграфу.

Also ist alles Mannigfaltige, so fern es in Einer empirischen Anschauung gegeben ist, in Ansehung einer der logischen Functionen zu urtheilen bestimmt, durch die es nämlich zu einem Bewusstsein überhaupt gebracht wird.” [4, с.151]

Отже, усяке розмаїття, оскільки воно дане в одному емпіричному спогляданні, визначене стосовно однієї з логічних функцій суджень, і саме через неї воно взагалі приводиться до однієї свідомості.” [1, с.110]

Следовательно, всякое многообразие, поскольку оно дано в едином эмпирическом наглядном представлении, определено в отношении одной из логических функций суждения, посредством которой именно оно и приводится к единому сознанию вообще.” [2, с.111]

Мова буде йти, насамперед, про розуміння кантівського виразу “in Einer empirischen Anschauung”. Дітер Генріх наголошує на тому, що Кант говорить саме про єдине емпіричне споглядання, а не про одне емпіричне споглядання. Ми маємо серйозно поставитися до зауваження Дітера Генріха. Від розуміння цієї частини третього положення залежить в значній мірі розуміння всього тексту трансцендентальної дедукції категорій. Показовим є саме те, що редукція поняття єдність в українському перекладі першого положення §20 стоїть поряд з певною редукцією поняття єдності з третього положення §20. Ми наполягаємо на тому, що як у першому, так і у третьому положенні §20 поняття єдність виступає важливим елементом кантівського трансцендентального аргументування. Не зрозумілим залишається, що взагалі перекладач хотів передати в контексті третього положення зв’язкою “в одному емпіричному спогляданні ”. В одному як окремому? В одному як конкретному? І якщо це так, то як це кореспондує з характером параграфу як такого. Проте задля справедливості слід зауважити, що спроба витлумачувати “Einer” як одне вже мала місце в європейському кантознавстві, така спроба була здійснена К.Н.Смітом, перекладачем “Критики чистого розуму” англійською мовою та визнаним інтерпретатором першої критики. Подаємо переклад Сміта третього положення §20.

All the manifold, therefore, so far as it is given in a single empirical intuition, is determined in respect of one of the logical functions of judgment, and is thereby brought into one consciousness.

Слід також відзначити, що саме переклад цього положення Смітом, серед іншого, спонукав Генріха звернути свою увагу на дане положення та зокрема на дане проблемне місце в цьому положенні. Власне заочна дискусія між Генріхом та Смітом викликала більш широку дискусію, до якої долучилися визначні кантознавці останньої чверті ХХ ст. Дискусія щодо цього на перший погляд здавалося б технічного питання стала вихідним пунктом дискусії щодо структури трансцендентальної дедукції категорій взагалі. Ця дискусія стала найцікавішою подією останніх десятиліть в кантознавстві як такому. Складається враження, що український перекладач навіть не знає про таку дискусію. Хоча тут постає вже більш значна проблема, а саме проблема часткової чи повної відірваності вітчизняної філософської спільноти від цілого ряду загальноєвропейських дискусій, які мають місце в реальному часі чи мали місце в останні декілька десятиліть. Проте ми чудово розуміємо, що без врахування подібних дискусій, – спираючись лише на фохтівську бібліотеку – єдине, хоча і “застаріле”, серйозне зібрання кантознавчих робіт в Україні, яке знаходиться в інституті філософії, – важко розраховувати на сучасний, фаховий переклад “Критики чистого розуму”.

Проте повернемося до нашого аналізу третього положення, а саме до питання пов’язаного з витлумаченням кантівського виразу “in Einer empirischen Anschauung”. Постає зрозуміле запитання: чому “Einer” написано з великої букви? Чи не є це звичайною помилкою Канта чи видавця? Це була б найлегша відповідь. Якщо це помилка, то слід констатувати, що вона повторюється і в §21. Давайте розглянемо аргументацію Генріха.

Генріх стверджує, що кантівський вираз “in Einer empirischen Anschauung” не є випадковим чи помилковим. Як зазначає Д.Генріх, в німецькій мові на відміну від англійської невизначений артикль і слово єдність мають одну і ту ж основу. Кант виражає за допомогою “Еіner” не розрізнення одного споглядання від іншого, а внутрішню єдність споглядання. Як відзначає Генріх, в кантівські часи було звичною справою відрізняти числівник “ein” від невизначеного артикля за допомогою великої букви. Сама примітка до §21, як вважає Генріх, викликана побоюванням Канта, що його натяк в третьому положенні §20, який він здійснив за допомогою написання “Еіner” з великої букви, може бути недостатньо зрозумілим, тому він підсилив його додатковими роз’ясненнями, які містяться в примітці.

З’ясування того, чи йде мова про єдине споглядання, чи про одне споглядання, є принципово важливим для розуміння всього §20 та може значно вплинути на розуміння характеру всієї трансцендентальної дедукції категорій. З’ясування цієї деталі є вкрай важливим також для розуміння трансцендентальної теорії предмета. То ж український студент, а переклад “Критики чистого розуму” має бути адресовано в першу чергу саме йому, повинен отримати змогу долучатися до певної філософської проблематики, а не “відрізатися” від неї в силу специфіки перекладу.

Прояснення третього положення не можливо без з’ясування характеру застосування Кантом сполучника “so fern”. Генріх стверджує, що за допомогою слова “so fern” Кант вводить на першому кроці доказу певне обмеження обсягу значення категорій лише для таких споглядань, які вже мають єдність. Тобто, слово “so fern” в такому разі слід було б перекладати словом “наскільки”. В дискусії, яка мала місце між Генріхом і Вагнером, наголошувалося на тому, що слово “so fern” можна розуміти в двох значеннях: і як щось обмежуюче, і як щось таке, що вказує на вираження певної точки зору. Нам видається, що в дискусії щодо слова “so fern” в третьому положенні слід враховувати також його наявність в четвертому положенні, де воно виконує аналогічну функцію. Генріх на це не звертає уваги. Важливо також врахувати використання Кантом даного сполучника в §17, де воно зустрічається двічі і використовується подібно до §20.

Der oberste Grundsatz der Möglichkeit aller Anschauung in Beziehung auf die Sinnlichkeit war laut der transscendentalen Ästhetik: daß alles Mannigfaltige derselben unter den formalen Bedingungen des Raums und der Zeit stehe. Der oberste Grundsatz eben derselben in Beziehung auf den Verstand ist: daß alles Mannigfaltige der Anschauung unter Bedingungen der ursprünglich-synthetischen Einheit der Apperception stehe*. Unter dem ersteren stehen alle mannigfaltige Vorstellungen der Anschauung, so fern sie uns gegeben werden, unter dem zweiten, so fern sie in einem Bewußtsein müssen verbunden werden können;….. (§ 17). [4, с.146]

Also ist alles Mannigfaltige, so fern es in Einer empirischen Anschauung gegeben ist, in Ansehung einer der logischen Funktionen zu urtheilen bestimmt, durch die es nämlich zu einem Bewußtsein überhaupt gebracht wird. Nun sind aber die Kategorien nichts andres als eben diese Funktionen zu urtheilen, so fern das Mannigfaltige einer gegebenen Anschauung in Ansehung ihrer bestimmt ist( § 20). [4, с.151]

Мова йде не про те, в якій мірі чи обсязі нам дається багатоманіття споглядань, а про те, що взагалі має місце факт даності нам багатоманіття споглядання. Питання лише в тому, щоб прояснити можливість останнього. В контексті цього ми маємо наголосити на тому, що переклад слова “so fern” паном Бурковським через слово “оскільки” нам видається правильним. Однак в цілому переклад даного положення не є адекватним. Нам видається, що Кант за допомогою слів “so fern” та “Еіner” в контексті третього положення виражає думку, згідно якої багатоманіття, оскільки воно дане саме в єдиному спогляданні, визначено відносно однієї з логічних функцій судження. “So fern” можна було б перекласти через вираз “в силу того, що”, проте переклад за допомогою слова “оскільки” також є прийнятним. В даному положенні Кант хоче зазначити ту думку, згідно якої, якщо чи оскільки (в силу того, що) має місце єдність споглядання, то така єдність може бути прояснена шляхом прояснення трансцендентальної умови її можливості, а саме трансцендентальної єдності апперцепції. Власне будь-яке споглядання є для нас єдиним. Ми не можемо констатувати жодного споглядання, яке б не було вже єдиним. Єдність споглядання є умовою можливості споглядання в нашому досвіді.

Власне, проблема єдності є центральною проблемою в тексті трансцендентальної дедукції категорій. Більше того вона є визначальною для самої проблематики дедукції категорій. Сама дедукція категорій є нічим іншим як органічним продовженням дедукції первісної єдності, її розвитком та розгортанням. Можна сказати, що трансцендентальна дедукція категорій є послідовною дедукцією основоположення синтетичної єдності апперцепції. Звісно це не означає, що дедукція категорій не має самостійного значення. Проте дедукція категорій у Канта до певної міри підпорядкована саме дедукції вище зазначеного основоположення та може бути пояснена лише за умови його врахування. Це постійно слід пам’ятати, коли маєш справу з інтерпретацією чи власне перекладом “Критики чистого розуму”. Власне, неадекватний переклад третього кантівського положення §20, як нам видається, має своєю причиною саме неврахування щойно нами зазначеного.

Мова йде про те, що для Канта трансцендентальна дедукція категорій є “маніфестацією” первісної синтетичної єдності апперцепції. Така “маніфестація” в третьому положенні §20 здійснюється за допомогою слів “so fern” та “Еіner”. Звісно “Еіner” позначає не саму первісну синтетичну єдність апперцепції, а саме єдність в спогляданні, проте через таку єдність себе “маніфестує” саме первісна синтетична єдність апперцепції як умова можливості єдності споглядання. Власне, в третьому положенні §20 Кант послідовно проводить дедукцію першого положення. До §20 мова йде швидше про дедукцію первісної єдності, по суті безпосередньо категорія вводиться лише в четвертому положенні §20. Цікаво, що і в полісилогізмі §26 категорія вводиться також в четвертому положенні. В першому, другому та третьому положенні мова йде виключно про єдність та її дедукцію. Іншими словами категорія вводиться в аргументацію, яка має місце у вказаних полі силогізмах, лише в меншій посилці епісилогізмів.

Цікавим та показовим є такий факт (в якому можна легко і швидко пересвідчитися за допомогою комп’ютера): якщо в тексті “Дедукції чистих понять розсудку” (§§15-27) поняття категорія зустрічається 41 раз, то в §§15-19 воно зустрічається лише три рази, і всі три рази в §15, при цьому жодного разу в назві параграфу. Тобто про поняття категорія жодного разу не згадується в §§ 16-19. Разом з тим поняття “Einheit” (єдність) в тексті “Дедукції чистих понять розсудку” зустрічається 75 разів, при цьому 41 раз воно зустрічається саме в §§15-19, зокрема як центральне поняття в назві §§16-19, при цьому переважно в значенні єдності апперцепції. В §20, як певному підсумку попередніх параграфів, зокрема в третьому положенні, через вираз “in Einer empirischen Anschauung” Кантом фіксується проміжний результат саме дедукції трансцендентальної єдності апперцепції як умови можливості єдиного емпіричного споглядання, тим самим відкривається шлях до подальшого розгортання дедукції вже саме як дедукції категорій. Звідси переклад виразу “in Einer empirischen Anschauung” має звучати як “в єдиному емпіричному спогляданні”, саме єдиному, а не одному, як це пропонує український переклад.

Дозволимо собі ще декілька зауважень в контексті аналізу характеру застосування Кантом сполучника “so fern” в тексті “ Дедукції чистих понять розсудку” взагалі та у §20 зокрема. Як правило, наявність в положенні сполучника “so fern” вказує на те, що дане положення містить в собі імплікативне судження (мислення); антецедентом такого судження є та частина даного положення, яка безпосередньо слідує за сполучником “so fern”, консеквентом даного судження у Канта часто виступає та частина положення, яка передує даному сполучнику, хоча вона може розміщатися і в положенні після групи, яка позначається нами як така, яка виражає антецедент судження. Візьмемо за приклад положення з §17.

“Unter dem ersteren stehen alle mannigfaltige Vorstellungen der Anschauung, so fern sie uns gegeben werden, unter dem zweiten, so fern sie in einem Bewußtsein müssen verbunden werden können;…..” [4, с.146]

Кант аргументує тут наступним чином: оскільки, тобто в силу того, що багатоманіття споглядання нам дається, то воно має бути підпорядковано формальним умовам простору і часу, аналогічно Кант міркує і в другій частині даного положення. Це є нічим іншим як імплікативним судженням. Підтвердження саме такого способу мислення ми знаходимо в примітці до §21, в якій Кант зазначає, що основа доказу ґрунтується на уявленій єдності споглядання. Тут фактично Кант відсилає нас до першого положення §20, де ми знову можемо констатувати подібний спосіб мислення.

Особливістю кантівського мислення є те, що свої положення він часто подає у формі імплікативного судження, яке в собі містить ще одне імплікативне судження, – така собі імплікація в імплікації. При цьому така внутрішня імплікація майже ніколи не позначається особливим сполучником, як правило, сполучник позначає лише те імплікативне судження, яке містить в собі інше імплікативне судження. Прикладом цього можуть слугувати положення §20, зокрема перше положення.

“Das mannigfaltige in einer sinnlichen Anschauung Gegebene gehört notwendig unter die ursprüngliche synthetische Einheit der Apperсeption, weil durch diese die Einheit der Anschauung allein möglich ist”. [4 с.151]

В цьому положенні ми маємо справу з імплікативним судженням, антецедентом якого є: “weil durch diese die Einheit der Anschauung allein möglich ist”, а консеквентом: “Das mannigfaltige in einer sinnlichen Anschauung Gegebene gehört notwendig unter die ursprüngliche synthetische Einheit der Apperсeption.” Антецедент містить в собі інше імплікативне судження, антецедентом якого є: “die Einheit der Anschauung allein möglich ist”, а консеквентом: “durch diese.” Таке імплікативне судження можна було б записати: “Wenn die Einheit der Anschauung allein möglich ist, so ist die ursprüngliche synthetische Einheit der Apperсeption.” Подібним чином, тобто у формі імплікативного судження можна було б записати і консеквент вихідного судження. Власне, сполучником у даному положенні, який вказує на імплікативність положення в цілому є сполучник “weil”. Те, що даний сполучник є сполучником в підрядних реченнях причини, не повинно нас обмежувати в нашій інтерпретації. Спосіб мислення Канта є не каузальним, а каузально-телеологічним. Різні сполучники, як то “so fern”,“weil”, позначають лише нюанси такого каузально-телеологічного мислення.

В перших положеннях §§20 та 26 Кант за допомогою сполучника “weil” вводить певне положення, яке має суто модальний характер. Як вище зазначалося сполучник “weil” вказує на імплікативність судження.

§20: “weil durch diese die Einheit der Anschauung allein möglich ist” [4, с.151]

§26: “weil sie selbst nur dieser Form nach geschehen kann” [4, с.163]

У Канта часто за сполучником “weil” слідує положення, яке є додатково модально навантаженим, ця додаткова модальна навантаженість досягається шляхом введення модальних слів. Власне для Канта сполучник “weil”, як і ряд інших сполучників слугує саме для вираження його специфічної трансцендентальної аргументації.

§20 займає особливе місце в тексті “Критики чистого розуму”, в певному розумінні це текст у тексті, він становить собою доволі завершену, композиційно вибудувану думку.

§20 складається з п’яти положень, які подані у формі полісилогізму. Полісилогізм – це складний силогізм, який поєднує кілька силогізмів. Полісилогізм побудований так, що висновок одного силогізму є першою посилкою для іншого. Той силогізм який стоїть першим в полісилогізмі називається просилогізмом, той силогізм, який слідує за першим називається епісилогізмом. §20 відповідає щойно наведеному опису полісилогізму. Слід відразу зазначити, що подібний полісилогізм Кант також вибудовує і в §26. §20 і §26 можна розглядати як завершення відповідно першого і другого кроку трансцендентальної дедукції категорій, тобто Кант подає визначальні місця трансцендентальної дедукції категорій у фірмі полісилогізмів. То ж слід звернути увагу на сам характер конструювання тексту §20, при цьому доречним буде співставлення та порівняння полісилогізмів §20 і §26. Якщо весь §20 складається з п’яти положень, а саме є нічим іншим як полісилогізмом, то §26 містить подібний полісилогізм як свою кульмінаційну складову. Спосіб побудови даних полісилогізмів є подібним. Подібною є й та аргументація, яка має місце в цих полісилогізмах. Дані полісилогізми становлять собою трансцендентальну дедукцію, подану у формі дедуктивного умовиводу. Однак не слід ототожнювати трансцендентальну дедукцію та форму чи спосіб її викладення. Однак це не означає, що сама форма викладення є неважливою, а її прояснення нічого не дає для розуміння природи трансцендентальної дедукції.

Говорячи про загальну структуру даних полісилогізмів, слід відмітити наявність в них ряду сполучників, кожен з яких виконує свою особливу функцію. Так сполучник “also” в третьому і п’ятому положеннях §20 та третьому положенні §26, та сполучника “folglich” в п’ятому положенні §26 виконують певну функцію, а саме вказують на те, що дані положення є висновками. Друге і четверте положення як §20, так і §26 містять сполучник “aber”. В кантівських полісилогізмах сполучник “aber” позначає меншу посилку просилогізму та епісилогізму відповідно. Тобто, друге і четверте положення є меншими посилками просилогізмів та епісилогізмів даних полісилогізмів. В менших посилках просилогізмів та епісилогізмів полісилогізмів §20 та §26 сполучник “aber” виконує чітко визначену функцію, а саме за допомогою даного сполучника Кант вказує на підведення умови, яка міститься в меншій посилці під правило, яке міститься в більшій посилці, тобто в першому і третьому положеннях полісилогізмів. При цьому третє положення є як висновком просилогізму, так і першою посилкою епісилогізму.

Отже, сполучник “aber” в даному випадку виконує функцію сполучника між більшою та меншою посилкою дедуктивного умовиводу. Як такий даний сполучник слід відрізняти від підсилювальної частки “aber”. На це ми звертаємо увагу тому, що в українському перекладі, а саме в четвертому положенні §20 “aber” перекладається як підсилювальна частка, а саме четверте положення “Nun sind aber die Kategorien nichts andres als…”[4, с.151] перекладач перекладає наступним чином “Категорії ж є не що інше, як…”. Такий переклад може містити в собі загрозу часткової руйнації континууму даного полісилогізму. Невизнання “aber” в четвертому положенні §20 як сполучника логічно ослаблює дане положення та заважає проясненню поступу трансцендентальної дедукції в §20. Проте постає питання наскільки це взагалі можна зробити коректно переклавши його, тобто передавши його тими засобами та “резервами” української мови, які має в своєму розпорядженні перекладач. В четвертому положенні §20 “aber” покликано підкреслити саме зв'язок даного положення з попереднім, чого частка зробити, звісно, в повній мірі не здатна. Власне, тут ми маємо доволі не просту ситуацію, за якої запропонований нам паном Бурковським переклад все ж до певної міри є прийнятним. Сполучник “aber” виражає не стільки просте протиставлення, скільки виокремлення, на кшталт того як виокремлює себе частина щодо цілого. Виокремлюючи себе в цілому частина тим самим не заперечує ціле. Переклад пана Бурковського об’єктивно враховує саме цю обставину, проте все ж, як нам видається, він не чітко фіксує зв'язок між третім та четвертим положенням. То ж слід подумати над цим і можливо знайти більш сильний переклад даного місця тексту.

В контексті даних зауважень можна шукати в подальшому прояснення характеру застосування Кантом в §20 деяких прикметників, а саме “sinnlichen” (чуттєві), “empirischen” (емпіричні) та “gegebenen” (дані), а саме коли вони виступають означеннями іменника “Anschauung” (споглядання). В першому положенні Кант говорить про “sinnlichen Anschauung”, в третьому про “empirischen Anschauung”, в четвертому та п’ятому про “gegebenen Anschauung”. Гадаю, що слід розглянути можливість виокремлення Кантом на кожному новому кроці дедукції певний вид споглядання. Але тоді виникає спокуса розглядати будь-яке “empirischen Anschauung” як “sinnlichen Anschauung”, а в свою чергу будь-яке “gegebenen Anschauung” як “empirischen Anschauung”. Звісно, розгляд такої можливості є швидше проясненням певної перспективи відповідних досліджень, ніж пошуком підтвердження певної гіпотези. Власне ознайомлення з філософським текстом має сприяти саме першому, і аж ніяк не останньому.

Дана стаття покликана, насамперед, ініціювати дискусії щодо інтерпретації складних, проте важливих місць в тексті “Критики чистого розуму”, власне така робота зможе стати в майбутньому певною базою для підготовки саме наукового перекладу “Критики чистого розуму”. Автор статті розуміє, що ряд положень даної статті можуть знайти щодо себе не менш сильну контраргументацію, власне на це автор і розраховує.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кант І. Критика чистого розуму. Пер. з нім. – К.: Юніверс,2000. – 494с.

2. Кант И. Критика чистого разума. – СПб.:ТАЙМ-АУТ,1993. – 472с.

3. Henrich D. Die Beweisstruktur von Kants transzendentaler Deduktion. // Kant. Zur Deutung seiner Theorie von Erkennen und Handeln. Hrsg.von Gerold Prauss. Köln, 1974, S.90-104.

4. Кant I. Kritik der reinen Vernunft. – М. Астрель. – 695с.