Die allgemeine Logik abstrahirt, wie mehrmals schon gesagt worden, von allem Inhalt der Erkenntniß und erwartet, daß ihr anderwärts, woher es auch sei, Vorstellungen gegeben werden, um diese zuerst in Begriffe zu verwandeln, welches analytisch zugeht. Dagegen hat die transscendentale Logik ein Mannigfaltiges der Sinnlichkeit a priori vor sich liegen, welches die transscendentale Ästhetik ihr darbietet, um zu den reinen Verstandesbegriffen einen Stoff zu geben, ohne den sie ohne allen Inhalt, mithin völlig leer sein würde. Raum und Zeit enthalten nun ein Mannigfaltiges der reinen Anschauung a priori, gehören aber gleichwohl zu den Bedingungen der Receptivität unseres Gemüths, unter denen es allein Vorstellungen von Gegenständen empfangen kann, die mithin auch den Begriff derselben jederzeit afficiren müssen. Allein die Spontaneität unseres Denkens erfordert es, daß dieses Mannigfaltige zuerst auf gewisse Weise durchgegangen, aufgenommen und verbunden werde, um daraus eine Erkenntniß zu machen. Diese Handlung nenne ich Synthesis.

Ich verstehe aber unter Synthesis in der allgemeinsten Bedeutung die Handlung, verschiedene Vorstellungen zu einander hinzuzuthun und ihre Mannigfaltigkeit in einer Erkenntniß zu begreifen. Eine solche Synthesis ist rein, wenn das Mannigfaltige nicht empirisch, sondern a priori gegeben ist (wie das im Raum und der Zeit). Vor aller Analysis unserer Vorstellungen müssen diese zuvor gegeben sein, und es können keine Begriffe dem Inhalte nach analytisch entspringen. Die Synthesis eines Mannigfaltigen aber (es sei empirisch oder a priori gegeben) bringt zuerst eine Erkenntniß hervor, die zwar anfänglich noch roh und verworren sein kann und also der Analysis bedarf; allein die Synthesis ist doch dasjenige, was eigentlich die Elemente zu Erkenntnissen sammlet und zu einem gewissen Inhalte vereinigt; sie ist also das erste, worauf wir Acht zu geben haben, wenn wir über den ersten Ursprung unserer Erkenntniß urtheilen wollen.

Die Synthesis überhaupt ist, wie wir künftig sehen werden, die bloße Wirkung der Einbildungskraft, einer blinden, obgleich unentbehrlichen Function der Seele, ohne die wir überall gar keine Erkenntniß haben würden, der wir uns aber selten nur einmal bewußt sind. Allein diese Synthesis auf Begriffe zu bringen, das ist eine Function, die dem Verstande zukommt, und wodurch er uns allererst die Erkenntniß in eigentlicher Bedeutung verschafft.

Die reine Synthesis, allgemein vorgestellt, giebt nun den reinen Verstandesbegriff. Ich verstehe aber unter dieser Synthesis diejenige, welche auf einem Grunde der synthetischen Einheit a priori beruht: so ist unser Zählen (vornehmlich ist es in größeren Zahlen merklicher) eine Synthesis nach Begriffen, weil sie nach einem gemeinschaftlichen Grunde der Einheit geschieht (z. E. der Dekadik). Unter diesem Begriffe wird also die Einheit in der Synthesis des Mannigfaltigen nothwendig.

Загальна логіка абстрагується, як багато разів вже було сказано, від будь-якого змісту пізнання і очікує, що їй звідкись, незалежно звідки, будуть дані уявлення, щоб їх вперше перетворити в поняття, що відбувається аналітичним шляхом. Навпаки трансцендентальна логіка має багатоманіття чуттєвості, що лежить перед нею a priori, та яке їй пропонує трансцендентальна естетика, щоб дати чистим поняттям розсудку матеріал, без якого вони були б позбавлені будь-якого змісту, тобто повністю були б пустими. Простір і час містять багатоманіття чистого споглядання a priori, однак самі приналежать до умов рецептивності нашої душі, за яких саме і можуть сприйматися уявлення предметів, які, відповідно, також повинні повсякчас афектувати поняття предметів. Однак самодіяльність нашого мислення потребує, щоб це багатоманіття було насамперед в певний спосіб переглянуто, сприйнято та пов’язано, для того щоб отримати з нього пізнання. Таку дія я називаю синтезом.

Я розумію, однак, під синтезом у найзагальнішому значенні дію, що поєднує різні уявлення одне з одним і схоплює їх багатоманіття в одному пізнанні. Такий синтез є чистим, якщо багатоманіття дано a priori (як багатоманіття в просторі і часі), а не емпірично. До будь-якого аналізу наших уявлень вони мають бути спочатку даними, жодне поняття за змістом не може виникнути аналітично. Однак синтез багатоманіття (чи то воно дано емпірично, чи a priori) вперше продукує пізнання, яке первісно може бути сирим та заплутаним і тому, відповідно, потребує аналізу; однак синтез є тим, що, власне, елементи збирає для пізнання і об’єднує у певному змісті; синтез, відповідно, є першим, на що ми маємо звернути увагу, якщо ми хочемо висловлюватися про перше джерело нашого пізнання.

Синтез взагалі є, як ми в подальшому побачимо, лише дією спроможності уяви, сліпої, хоча і необхідної функції душі, без якої ми взагалі не мали б пізнання, яку ми однак рідко коли усвідомлюємо. Однак приведення цього синтезу до понять є функцією, яка приналежить розсудку, і через яку він нам вперше пропонує пізнання у власному значенні цього слова.

Чистий синтез, у загальному вигляді, дає чисте поняття розсудку. Однак я розумію під чистим синтезом такий синтез, який ґрунтується на основі синтетичної єдності a priori: так, наша лічба є (у великих числах це особливо помітно) синтезом згідно понять, тому що лічба відбувається згідно загальної основи єдності (наприклад, десяткової системи). Відповідно, під цим поняттям єдність у синтезі багатоманіття стає необхідною.