Der Verstand wurde oben bloß negativ erklärt: durch ein nichtsinnliches Erkenntnißvermögen. Nun können wir unabhängig von der Sinnlichkeit keiner Anschauung theilhaftig werden. Also ist der Verstand kein Vermögen der Anschauung. Es giebt aber außer der Anschauung keine andere Art zu erkennen, als durch Begriffe. Also ist die Erkenntniß eines jeden, wenigstens des menschlichen Verstandes eine Erkenntniß durch Begriffe, nicht intuitiv, sondern discursiv. Alle Anschauungen als sinnlich beruhen auf Affectionen, die Begriffe also auf Functionen. Ich verstehe aber unter Function die Einheit der Handlung, verschiedene Vorstellungen unter einer gemeinschaftlichen zu ordnen. Begriffe gründen sich also auf der Spontaneität des Denkens, wie sinnliche Anschauungen auf der Receptivität der Eindrücke. Von diesen Begriffen kann nun der Verstand keinen andern Gebrauch machen, als daß er dadurch urtheilt.Da keine Vorstellung unmittelbar auf den Gegenstand geht, als bloß die Anschauung, so wird ein Begriff niemals auf einen Gegenstand unmittelbar, sondern auf irgend eine andre Vorstellung von demselben (sie sei Anschauung oder selbst schon Begriff) bezogen. Das Urtheil ist also die mittelbare Erkenntniß eines Gegenstandes, mithin die Vorstellung einer Vorstellung desselben. In jedem Urtheil ist ein Begriff, der für viele gilt und unter diesem Vielen auch eine gegebene Vorstellung begreift, welche letztere denn auf den Gegenstand unmittelbar bezogen wird. So bezieht sich z. B. in dem Urtheile: alle Körper sind theilbar, der Begriff des Theilbaren auf verschiedene andere Begriffe; unter diesen aber wird er hier besonders auf den Begriff des Körpers bezogen, dieser aber auf gewisse uns vorkommende Erscheinungen. Also werden diese Gegenstände durch den Begriff der Theilbarkeit mittelbar vorgestellt. Alle Urtheile sind demnach Functionen der Einheit unter unsern Vorstellungen, da nämlich statt einer unmittelbaren Vorstellung eine höhere, die diese und mehrere unter sich begreift, zur Erkenntniß des Gegenstandes gebraucht, und viel mögliche Erkenntnisse dadurch in einer zusammengezogen werden. Wir können aber alle Handlungen des Verstandes auf Urtheile zurückführen, so daß der Verstand überhaupt als ein Vermögen zu urtheilen vorgestellt werden kann. Denn er ist nach dem obigen ein Vermögen zu denken. Denken ist das Erkenntniß durch Begriffe. Begriffe aber beziehen sich als Prädicate möglicher Urtheile auf irgend eine Vorstellung von einem noch unbestimmten Gegenstande. So bedeutet der Begriff des Körpers etwas, z. B. Metall, was durch jenen Begriff erkannt werden kann. Er ist also nur dadurch Begriff, daß unter ihm andere Vorstellungen enthalten sind, vermittelst deren er sich auf Gegenstände beziehen kann. Er ist also das Prädicat zu einem möglichen Urtheile, z. B. ein jedes Metall ist ein Körper. Die Functionen des Verstandes können also insgesammt gefunden werden, wenn man die Functionen der Einheit in den Urtheilen vollständig darstellen kann. Daß dies aber sich ganz wohl bewerkstelligen lasse, wird der folgende Abschnitt vor Augen stellen.

Вище розсудок був пояснений лише негативно: він є нечуттєвою спроможністю пізнання. Ми не можемо мати незалежно від чуттєвості ніякого споглядання. Відповідно, розсудок не є спроможністю споглядання. Однак поза спогляданням не існує жодного іншого способу пізнання, як лише пізнання завдяки поняттям. Відповідно, пізнання будь-якого, принаймні людського, розсудку є пізнанням завдяки поняттям, не інтуїтивним, а дискурсивним. Всі споглядання, будучи чуттєвими, спираються на афектацію, а поняття, відповідно, спираються на функції. Однак під функцією я розумію єдність дії, що підводить різні уявлення під загальне уявлення. Відповідно, поняття ґрунтуються на спонтанності мислення, а чуттєві споглядання – на рецептивності вражень. Розсудок може мати лише одне вживання цих понять: завдяки поняттям розсудок виносить судження. Так як жодне уявлення, окрім споглядання, не відноситься до предмета безпосередньо, то поняття ніколи не торкається предмета безпосередньо, а лише якогось іншого уявлення про предмет (таке уявлення може бути спогляданням або поняттям). Відповідно, судження є опосередкованим пізнанням предмета, тобто уявленням уявлення про предмет. В кожному судженні є поняття, що значимі для багатьох уявлень, поміж таких також знаходиться дане уявлення, яке в свою чергу безпосередньо відноситься до предмета. Так, наприклад, у судженні: всі тіла подільні поняття подільності відноситься до різних інших понять, однак тут воно поміж інших спеціально відноситься до поняття тіла, що в свою чергу відноситься до певних наявних для нас явищ. Відповідно, ці предмети уявляються опосередковано завдяки поняттю подільності. Таким чином, всі судження є функціями єдності поміж наших уявлень, бо для пізнання предмета замість безпосереднього уявлення вживається більш вище уявлення, що включає в себе це безпосереднє уявлення та багато інших, і дякуючи цьому об’єднується багато можливих пізнань, постаючи в одному. Однак ми можемо всі дії розсудку звести до суджень, відповідно, розсудок взагалі можна показати як спроможність до суджень. Адже він є, згідно з вище сказаним, спроможністю до мислення. Мислення є пізнанням через поняття. Однак поняття відносяться як предикати можливих суджень до якогось уявлення про ще невизначений предмет. Так, поняття тіла означає щось, наприклад, метал, що може пізнаватися через таке поняття. Відповідно, воно є лише завдяки тому поняттям, що під ним містяться інші уявлення, завдяки яким воно може відноситися до предметів. Відповідно, воно є предикатом для можливих суджень, наприклад, будь-який метал є тілом. Відповідно, всі функції розсудку можна відшукати, якщо можна повністю показати функції єдності в судженні. Що це цілком можна зробити, ясно покаже наступна секція.