Кант в прикінцевому положенні першої секції вказує на можливість метафізичної дедукції категорій, при цьому підкреслює значення другої секції для її проведення. Що власне ще потребує свого прояснення. Кантівські слова в останньому положенні першої секції: “Що це легко можна здійснити, буде наочно видно з наступної секції” стосуються виключно другої частини попереднього положення, тобто “якщо повністю показати функції єдності в судженнях”. Кант хотів сказати наприкінці першої секції, що всі функції єдності в судженнях він покаже в наступній другій секції, іншими словами, побудує повну таблицю суджень, якою в подальшому буде керуватися при отриманні таблиці категорій. По суті, вже в другій секції Кант показує майбутню таблицю категорій. Таблиця другої секції є таблицею форм судження, в якій категорії виступають функціями єдності в судженні. В такій таблиці категорії подаються в судженні як функції останнього. У відповідності до можливих первісних функцій єдності в суджені визначаються можливі первісні форми суджень. Кожна самостійна, первісна форма судження містить в собі первісну функцію єдності, яка не може бути зведена до іншої. Відповідно скільки існує можливих первісних функцій єдності у судженні, стільки ж існує первісних форм судження, з одного боку, скільки існує функцій єдності у судженні, стільки ж існує функцій розсудку, тобто категорій, з іншого боку. Функції розсудку, функції єдності у судженні і функції судження це одне і те ж. Певне розрізнення між ними ми маємо лише на рівні процедури ідентифікації категорій. Коли ми розглядаємо категорії як чисті поняття розсудку, то ми вправі їх називати функціями розсудку. Коли ми зводимо всі дії (функції) розсудку до суджень, то ми називаємо категорії функціями судження. Коли ми говоримо про визначення місця категорії в структурі судження, то ми говоримо про категорії як про функції єдності в судженні. Отож, на відміну від Вольфа я фактично ототожнюю функції розсудку і функції єдності в судженні.

В контексті вищезазначеного варто зазначити, що праві як ті, хто вважає, що Кант при отриманні таблиці категорій керується таблицею суджень, так і ті хто вважає, що Кант при отриманні таблиці суджень керується таблицею категорій. Однак це твердження потребує пояснення і уточнення. В першому випадку Кант керується при отриманні таблиці категорій таблицею суджень як таблицею логічних констант, які дозволяють констатувати категорії як функції єдності в них. В другому випадку Кант користується власне не таблицею категорій при отриманні таблиці форм суджень, а тим положенням, що категорія як функція розсудку виконує функцію єдності в судженні, тобто та чи інша форма судження може розглядатися як первісна і самостійна, а відповідно бути включена до таблиці форм судження, в залежності від того чи містить така форма в собі первісну функцію єдності, яка не може бути зведена до іншої. Тобто первісно Кант осмислює можливу форму судження через функцію єдності, яка реалізується в ній, а саме через своє розуміння природи категорії як функції судження. Власне для Канта таблиця суджень є таблицею певних логічних констант, якими не є категорії. Такими логічними константами, окрім суджень, є для Канта також умовиводи (та поняття, а звідси і теза: поняття ґрунтуються на функціях, під якими ми і розуміємо категорії). Логічні константи вже передбачають первісні конституенти, якими виступають категорії. Категорії як конституенти проявляють себе через той чи інший логічний констант, в якому зреалізовується конституент (категорія). Якщо категорія констатується через логічний констант, то логічний констант конституюється завдяки первісним конституентам, тобто категоріям. Але тут слід не плутати і враховувати всю різницю між констатуванням чогось і конституюванням. В контексті всього вищезазначеного можна скористатися тезою Когена: “категорії є цілю судження, а судження шляхом категорії” [Cohen, S 52]. При цьому цю тезу Когена слід інтерпретувати в той спосіб, що саме через форму судження констатується категорія, а саме одній формі судження відповідає одна категорія, хоча я і розумію, що це не узгоджується з позицією самого Когена. Судження є для нас також шляхом категорії, але в нашому випадку такий шлях веде до констатування категорії, що власне і здійснюється в метафізичній дедукції категорій. Канту потрібна була таблиця форм суджень для того, щоб на її базі як таблиці саме певних логічних констант констатувати категорії, така таблиця логічних констант міститься в другій секції першої глави “Аналітики понять”. Вибір саме таблиці форм судження як керівництва для відкриття всіх чистих понять розсудку для Канта не є випадковим, це обумовлено тим, що Кант всі дії розсудку зводить до суджень, остання теза виражає основоположний принцип всієї метафізичної дедукції категорій.