Історично поняття “метафізична дедукція”, як і поняття “трансцендентальна дедукція”, пов’язано з філософією Канта. Разом з тим у кантівських текстах відсутнє визначення метафізичної дедукції. Сам вираз “метафізична дедукція” у Канта зустрічається лише один раз [B161].

Поява виразу “метафізична дедукція” у другому виданні “Критики чистого розуму” є результатом відносно пізнього переосмислення Кантом параграфів, які входять до так званого “Керівництва до відкриття всіх чистих понять розсудку”. Поява виразу “метафізична дедукція” в другому виданні “Критики чистого розуму” та зростання значення метафізичної дедукції як стосовно трансцендентальної дедукції, так і для самої трансцендентальної дедукції також пов’язано з суттєвою зміною в другому виданні “Критики чистого розуму” розуміння тих завдань, які стоять перед трансцендентальною дедукцією категорій. Кант в першому виданні ще не достатньо чітко обмежував коло тих завдань, які стоять перед трансцендентальною дедукцією категорій.

Кант окрім § 26 принаймні ще один раз в тексті “Трансцендентальної дедукції чистих понять розсудку” посилається на результати метафізичної дедукції, а саме в четвертому положенні § 20 Кант посилається на досягнуті в § 10 результати, які можна розглядати саме як результати метафізичної дедукції: “Категорії не є чимось іншим як лише цими функціями судження, оскільки багатоманіття даного споглядання є визначеним відносно них” [B144].

Значна частина тексту метафізичної дедукції категорій (“Керівництва до відкриття всіх чистих понять розсудку”) була написана значно раніше 1781 року, що не узгоджується з поширеною думкою про 4-5 місячну роботу автора над текстом “ Критики чистого розуму”.

Метафізична дедукція категорій первісно не передбачала основоположення про трансцендентальну апперцепцію.

Кантом на порядок гірше від трансцендентальної дедукції попередньо прояснено мету та природу метафізичної дедукції. Кант ніде експліцитно не висловився, що взагалі слід розуміти під метафізичною дедукцією. Щодо розуміння метафізичної дедукції відповідні тексти Канта залишають більше питань, ніж дають відповіді на них.

Метафізична дедукція категорій має в кінцевому рахунку обґрунтувати повноту таблиці (системи) категорій, а відповідно вивести (отримати) всі категорії.

Можна вказати на два можливих значення поняття дедукції в значенні метафізичної дедукції, а саме дедукція як доведення та дедукція як виведення.

1. Дедукція як доведення (Beweis)

Метафізична дедукція є метафізичним доведенням, метафізичним роз’ясненням. Метафізичним роз’ясненням Кант називає роз’яснення, яке містить те, завдяки чому поняття показуються як дані a priori. Разом з тим, таке доведення не можна звести до дедуктивного силогізму, протиставивши його індуктивному виведенню.
Подекуди Канту приписують ту думку, що метафізична дедукція має бути доведенням апріорного походження категорій (Розалес, укр.. і рос. переклад першої Критики), посилаючись при цьому на перше положення з §26. Проте в ньому Кант говорить не про апріорне походження категорій, а про походження апріорних категорій. Разом з тим, Кант говорить не стільки про доведення, скільки про показування (wurde …. dargethan). Ці деталі дуже важливі, оскільки потрібно з’ясувати, чи доводить метафізична дедукція апріорне походження категорій, чи просто вказує на джерело, на походження апріорних категорій, приймаючи при цьому апріорність категорій як певну даність. Сам вираз “доведення апріорного походження категорій” так само є неприйнятним, як і вираз доведення аксіом. Якщо і йде мова в метафізичній дедукції категорій про доведення, то таке доведення стосується не апріорного походження категорій, а доведення чи обґрунтування самої можливості повноти таблиці категорій в принципі та повноти певної таблиці категорій.

2. Дедукція як виведення (Ableitung)

Кантівське поняття “Ableitung” (виведення) слід розуміти стосовно категорій і предикабілій по-різному. Предикабілії виводяться з чогось, а категорії виводяться згідно чогось. Предикабілії виводять з категорій, а категорії виводяться згідно логічних функцій розсудку у судженні. У випадку предикабілій ми можемо говорити про виведення нових понять, які не тотожні тому, з чого вони виводяться. У випадку категорій ми говоримо про виведення категорій згідно того, що є тотожним категоріям, а саме логічних функцій розсудку у судженні; іншими словами, мова йде про прояснення категорій як логічних функцій єдності у судженні. В такому разі увага переноситься на питання про виведення самих логічних функцій розсудку у судженні. Для такого виведення потрібна певна логічна константа, такою константою у Канта виступає така логічна форма мислення як судження.
Таблиця суджень як таблиця логічних функцій розсудку у судженні виступає ratio cognoscendi (принципом пізнання, принципом відкриття та логічного обґрунтування) для (елементів) кантівської таблиці категорій. При цьому сам розсудок (мислення) є ratio essendi (основою існування) для (таблиці) категорій.

Дедукція в значенні виведення може бути прояснена як процедура відбору та систематичного поділу (Einteilung) понять. В § 10 Аналітики понять Кант, говорячи про таблицю категорій, вказує на поділ, який має місце в таблиці; як зазначає Кант, такий поділ (Einteilung) отримано систематично із одного загального принципу, а саме із спроможності виносити судження. Чи не є тоді кантівська метафізична дедукція категорій систематичним поділом певних понять? Але такий поділ мав би вже передбачати певну множину понять, яка є вже даною і лише потребує впорядкування та, можливо, виключення окремих понять. Такий поділ йде паралельно з вибором, відбором понять, або навіть попередньо потребує такого відбору. Сам Кант дає підстави для такої інтерпретації в § 39 Пролегомени”: “Тут переді мною лежала вже готова, хоча ще й не цілком вільна від недоліків робота логіків, завдяки якій я став спроможний зобразити повну таблицю чистих функцій розсудку….”.

В метафізичній дедукції категорій Канта ми можемо говорити про спробу формулювання двох принципів, які в своїй основі мають два значення поняття дедукції як метафізичної дедукції. Мова йде про формулювання принципу повноти таблиці категорій, який виступає водночас ratio essendi для категорій, та принципу ідентифікації – ratio cognoscendi, який виступає принципом логічного обґрунтування певної таблиці категорій, тобто елементів такої таблиці. Дедукція як доведення забезпечує обґрунтування принципу повноти, а дедукція як виведення забезпечує ідентифікацію категорій. Перше і друге не одне і те ж. Метафізична дедукція категорій показує завдяки чому ми можемо говорити про саму можливість обґрунтування повноти таблиці категорій, тобто вона формулює принцип повноти, а з іншого боку вона пропонує певний принцип, за яким відбувається ідентифікація категорій. Власне кажучи, будь-яка теорія категорій має забезпечити обґрунтування цих двох принципів.

У кантівських текстах ми маємо справу швидше з імпліцитними посилками, ніж експліцитною реалізацією задуму обґрунтування повноти таблиці категорій.