Федорченко Юрій
Формальна і трансцендентальна логіка
Питання щодо прояснення характеру відношення між формальною та трансцендентальною логікою не втрачає своєї актуальності, так само як не втрачає своєї актуальності потреба в проясненні природи окремих логічних форм та обґрунтуванні системи логічних констант.
Логіка завжди, ще з часів античності, була способом рефлексії філософії щодо самої себе. Логічні форми ніколи не виступали і не могли виступати якимись абстракціями, вони ніколи не могли розглядатися незалежно від метафізики. Показовим у цьому відношенні є філософський досвід Арістотеля. Аналітична філософія, недооцінюючи метафізичний характер логічних форм, тим самим деформує саму постановку філософських питань, зрештою для неї і сама філософія постає певним непорозумінням. Розвиток сучасної математичної логіки становить собою своєрідну емансипацію логіки щодо метафізики, а разом з тим є, з нашої точки зору, втратою логікою свого метафізичного змісту, що і перетворює її на своєрідну “інтелектуальну гру”.
У контексті щойно зазначеного ми ставимо питання про взаємовідношення формальної та трансцендентальної логіки, при цьому ми стверджуємо, що остання робить логіку більш радикальним способом рефлексії філософії щодо самої себе. Формальна логіка, з нашої точки зору, є недостатньо рефлексивною. Трансцендентальна логіка є поміж іншим спробою радикальної філософської рефлексії щодо формальної логіки та логічних форм відповідно. Більш того в історико-філософському контексті ми можемо говорити про те, що рефлексії трансцендентальної логіки Канта стосовно так званої традиційної арістотелівської логіки сприяють формуванню самого феномену сучасної формальної логіки.
На особливу увагу заслуговує своєрідне нерозуміння чи не сприйняття фахівцями з формальної логіки самої природи трансцендентальної логіки. Яскравим прикладом цього може слугувати питання щодо не сприйняття формальними логіками поняття трансцендентальної дедукції. Подекуди від фахівця з формальної логіки можна почути нарікання на рахунок трансцендентальної дедукції, мовляв вона взагалі не є дедукцією. Для фахівця з формальної логіки саме поняття дедукція ототожнюється з поняттям виведення, а саме з формально-логічним виведенням. І ось в це бачення саме і не вписується поняття трансцендентальної дедукції. Яке носить не стільки формально-логічний характер, скільки характер юридичної дедукції, а саме доказ права чи справедливості претензій по суті. Але при цьому слід враховувати, що Кант часто вибудовує чи подає свою трансцендентальну дедукцію у формі саме логіко-дедуктивних виводів, дедуктивних полісилогізмів.
Для нас питання про взаємовідношення формальної та трансцендентальної логіки постає в певному контексті, а саме в контексті прояснення питання щодо взаємовідношення логічної таблиці суджень та трансцендентальної таблиці категорій. Кант отримує свою таблицю категорій в результаті метафізичної дедукції категорій згідно таблиці суджень. Відповідно можливі закиди як щодо самої можливості метафізичної дедукції категорій взагалі та надійності її проведення самим Кантом, так і щодо надійності таблиці суджень, якою послуговується Кант. Насамперед, дуже важливою є надійність самої кантівської таблиці суджень як вихідного моменту метафізичної дедукції категорій.
Можна говорити про обумовленість кантівської таблиці суджень як загальною (формальною) логікою, так і вимогами вже власне трансцендентальної логіки. Підставою для першого може слугувати висловлювання самого Канта в § 39 “Пролегомен”: “Тут переді мною лежала вже готова, хоч і не цілком вільна від недоліків робота логіків, дякуючи якій я дістав змогу зобразити повну таблицю чистих функцій розсудку, які, проте, були невизначені з огляду на всякий об’єкт. Зрештою, я відніс ці функції судження до об’єктів взагалі або, радше, до умови визначення суджень як об’єктивно значущих, і так виникли чисті поняття розсудку, щодо яких я міг не сумніватися, що якраз тільки вони, і лише в такій кількості, ані більше, ані менше, можуть становити ціле наше пізнання речей із самого тільки розсудку.” [ 1 , 57].
Сама думка, що Кант отримує таблицю категорій, керуючись таблицею суджень не є однак загальновизнаною. Так, Полікарп Хаук стверджує протилежне, а саме він вважав, що на вибір Канта саме такої таблиці суджень вплинула, як він висловлюється, точка зору категорій. І таку точку зору Хаук називає, на противагу формально-логічній, трансцендентальною [2, 12]. Отож, як в історико-філософському, так і проблемно-теоретичному контексті постає питання про взаємовідношення формальної (загальної) та трансцендентальної логіки. Розуміння такого взаємовідношення потребує все нових і нових прояснень. Проте спробуємо спочатку спертися на вже наявні дослідження в цьому питанні. Так, Штекельмахер, позиція якого в цьому питанні близька до позиції Хаука, свого часу прагнув показати трансцендентальну логіку як необхідну передумову формальної логіки [5, 26-27]. Згідно Штекельмахера, формальна логіка повинна, в разі якщо вона хоче бути зрозумілою, передбачати в утворенні понять не лише одну синтетичну єдність апперцепції, але й особливий трансцендентальний принцип. Формальна логіка потребує посилання на трансцендентальне не для того, щоб зробити зрозумілим те, як визначається через її форми предмет як такий, бо це є задачею трансцендентальної логіки, а щоб лише зрозуміти свої власні форми. Тобто, мова йде про те, що формальна логіка без трансцендентальної не може зрозуміти власні форми. Тут ми можемо послатися на кантівське визначення поняття судження в §19 трансцендентальної логіки “Критики чистого розуму.”
Гюнтер Патціг, притримуючись іншої позиції, наголошує на тому, що формальна логіка повинна бути завершеною, тому що вона як базова теорія трансцендентальної логіки, повинна слугувати керівництвом для відкриття категорій [4, 38]. Фактично мова йде про те, що сама завершеність формальної логіки виступає певною основою для трансцендентальної логіки.
Отож, формальна логіка, будучи завершеною, має дати повний, цілісний перелік логічних форм, власне від останнього залежить сама можливість метафізичної дедукції категорій, яка забезпечується повним співпадінням категорій з логічними функціями мислення.
Разом з тим сама таблиця суджень значною мірою обумовлена вимогами трансцендентальної логіки. Так, зокрема Кант пояснює наявність в його таблиці суджень одиничних і безкінечних суджень міркуваннями, які лежать в площині саме трансцендентальної логіки, а не формальної логіки, яка значною мірою задана в своєму масштабі ще силогістикою Арістотеля. Одиничне і безкінечне судження тому не постають у формальній логіці поряд з іншими, бо вони не потребуються теорією силогізму (умовиводу). По суті, у формальній логіці теорія судження і теорія поняття є підпорядкованими теорії умовиводу. У кантівській трансцендентальній логіці центральне місце посідає теорія судження, а теорія умовиводу витісняється за межі трансцендентальної аналітики в трансцендентальну діалектику, і це, нам видається доволі симптоматичним і важливим для прояснення питання щодо взаємовідношення формальної та трансцендентальної логіки. Хоча також слід зазначити, що для самого Канта питання такого взаємовідношення також залишалося далеким від остаточного вирішення. Така непроясненість щодо взаємовідношення між формальною та трансцендентальною логікою, як нам здається, викликало певні хитання у самого Канта щодо визначення самої таблиці суджень, яку Кант то називає в “Пролегоменах ”логічною таблицею суджень, то взагалі уникає такої назви, а в “Критиці чистого розуму” називає її повною таблицею моментів мислення взагалі. Мабуть саме це дозволило Маркусу свого часу стверджувати, що у Канта поряд з таблицею суджень має місце таблиця логічних моментів, і саме в останній чи через останню Кант і подає чи вводить одиничні і безкінечні судження. Більш того, дякуючи саме таблиці логічних моментів Кант нібито знаходить посередника між загальною (формальною) та трансцендентальною логікою [3,79-80].
Взагалі питання щодо залежності Канта від його бачень, можливо навіть певних стереотипів, щодо логіки як такої, Кант би сказав загальної логіки, завжди слід враховувати. Чого лише варті кантівські висловлювання про те, що логіка з часів Аристотеля не здійснила, по суті, ні жодного кроку вперед, ні жодного кроку назад. В такому висловлюванні логіка постає як щось цілісне, закінчене, довершене. Звісно ця довершеність для самого Канта є довершеністю в масштабі тих завдань, які лише і можуть стояти перед загальною логікою. Власне Кант не розглядає свою трансцендентальну логіку як етап розвитку загальної логіки.
Для з’ясування відношення між формальною та трансцендентальною логікою ми маємо постійно звертатися до Канта як фундатора трансцендентальної логіки, а по суті і щонайменше одного з фундаторів сучасної формальної логіки. Але при цьому цікавим буде відмітити ту обставину, що у самого Канта ми лише один раз можемо зустріти вираз “формальна логіка”, він зустрічається як в першому, так і другому виданні “Критики чистого розуму” в одному і тому ж місці, а саме на початку “Аналітики основоположень”, хоча звісно, по суті, відсутність самого виразу “формальна логіка” в текстах Канта не означає, що він активно не працює з цим поняття. Звісно тут слід визначитися щодо того, якими саме виразами Кант позначає сам феномен формальної логіки в інших місцях тексту першої критики. Наш аналіз, викладення якого ми опускаємо, дозволяє нам стверджувати, що там де Кант говорить про загальну чисту логіку йдеться саме про те, що ми називаємо формальною логікою.
Патціг проводить між формальною і трансцендентальною логікою наступне розрізнення: формальна логіка займається формами мислення як такими ( den Formen des Denkens überhaupt), трансцендентальна логіка займається формами емпіричного мислення [4, 36]. Це потрактування трансцендентальної логіки нам видається хибним. Значною мірою таке трактування може бути обумовлено протиставленням аналітичного синтетичному по лінії протиставлення формально-аналітичного та матеріально-синтетичного. Патціг в своєму трактуванні фактично зводить синтетичне до сфери лише емпіричного, не враховуючи чомусь апріорного. Трансцендентальна логіка займається не формами емпіричного мислення, а проясненням можливості апріорного синтезу, і відповідно основним питанням трансцендентальної логіки є питання про можливість апріорного синтетичного судження. Не зовсім зрозумілим є сам вираз: форма емпіричного мислення. Ми розуміємо про що йде мова, коли ми говоримо про емпіричне мислення, проте погано розуміємо про що йдеться, коли говорять про форми емпіричного мислення. Для нас не існує якихось специфічних форм емпіричного мислення, логічні форми одні і ті ж, як в царині спекулятивного мислення, так і в царині емпіричного мислення. Ми не маємо якихось специфічних форм мислення, за допомогою яких ми мислимо в досвіді, який пов'язаний з даними наших відчуттів. Навіть схематизм категорій не перетворює останні на форми суто емпіричного мислення. Ми не випадково, насамперед, говоримо про категорії, оскільки саму трансцендентальне логіку закономірно розуміють як вчення про категорії. Ми б хотіли тут лише нагадати, що споглядальний момент синтетичного судження і емпіричний не одне і те ж. Нам здається у Патціга перше і друге не розрізняється. Емпіричне передбачає споглядальне, проте не навпаки. Тут ми можемо порівняти позицію Патціга і Віндельбанда, останній протиставляв логічним формам гносеологічні як предмети дослідження відповідно формальної та трансцендентальної логіки. Згідно Віндельбанда, такими гносеологічними формами для Канта виступають категорії. При цьому Віндельбанд підкреслюючи, що Кант розглядав формальну і трансцендентальну логіку як цілковито різні науки, все ж вважає, що у вченні про судження вони не лише перетинаються, але й навіть зростаються. А це власне, як вважає Віндельбанд, потребує розгляду логіки, як з формальної точки зору, так і з точки зору теорії пізнання. В позиції Віндельбанда важко погодитися з його інтерпретацією категорії як саме форми, а відповідно і протиставлення категорій як гносеологічних форм логічним формам видається безпідставним. Звісно приймаючи, можливо не без застережень, позицію Віндельбанда щодо розведення формальної логіки і трансцендентальної логіки як цілковито різних наук, ми все ж ще раз підкреслимо, що трансцендентальна логіка є рефлексією щодо самої формальної логіки, а відповідно і логічних форм формальної логіки і насамперед щодо судження як логічної форми. Категорія не виступає якоюсь новою нехай навіть не формальною, а, як зазначає Віндельбанд, гносеологічною формою. Категорія по суті не розглядається як форма сама по собі. Категорія виступає функцією відповідного судження, і як функція судження не має якогось значення в логіці поза судженням як таким, а відповідно не є самостійною логічною формою. Тому ми не бачимо потреби протиставляти, як то робить Віндельбанд, формальні і так звані гносеологічні форми, так само як ми не бачимо потреби виокремлювати, як то робить Патціг, так звані форми емпіричного мислення стосовно логічних форм. Якщо йдеться про мислення та його можливі форми, то в мисленні будь-які форми є лише логічними, а їх як відомо всього три: поняття, судження та умовивід. Категорія в трансцендентальній логіці, і саме в ній, є результатом рефлексії стосовно судження як логічної форми. І в такій рефлексії категорія відкривається як функція можливого судження, а не як самостійна логічна форма. І коли ми говоримо, що трансцендентальна логіка не є етапом розвитку формальної логіки, то це означає лише те, що трансцендентальна логіка не збагачує сам предмет формальної логіки як такий, однак вона все ж прояснює природу логічних форм, тобто трансцендентальна логіка виступає саме способом радикальної рефлексії щодо самої формальної логіки та її форм відповідно. Провівши певну аналогію, можливо і занадто сміливу, ми могли б сказати, що трансцендентальна логіка виступає своєрідною мета-мовою відносно формальної логіки як об’єкт-мови. Інша справа, що в такому проясненні природи логічних форм трансцендентальна логіка, як то не прозвучить дивним, все ж враховує результати трансцендентальної естетики, а саме ті результати, які отримані стосовно простору і часу як чистих форм чуттєвого споглядання. Врахування не означає, що трансцендентальна логіка намагається вибудувати модель формальної логіки, яка б спиралася на чисті форми чуттєвого споглядання. Мова йде принаймні про те, що прояснення природи логічних форм відбувається щонайменше за умови розуміння природи чистих форм чуттєвості. Прояснення часу і простору як чистих форм чуттєвого споглядання дозволяє чітко побачити їх відмінність від категорій як саме функцій відповідного судження. А це вже стосується питання отримання таблиці категорій, принаймні щонайменше питання ідентифікації категорій, за якої принаймні відхиляються ті елементи, які принципово не можуть бути ідентифіковані як категорії. Такими елементами у нашому випадку виступають час і простір.
В контексті нашого дослідження не можна обійти стороною кантівський вислів щодо основної задачі трансцендентальної логіки. Як говорить сам Кант: “Пояснення можливості синтетичних суджень є завданням, до якого загальна логіка не має жодного відношення, і якого вона не повинна знати навіть за ім’ям. Однак в трансцендентальній логіці воно стоїть на першому плані і навіть становить єдину ціль…”[B 193]. Мабуть саме на цьому положенні, насамперед, ґрунтується теза Ріля щодо того, що кантівське вчення про загальну (формальну ) логіку є вченням про аналітичні судження. Власне, саме кантівське положення відразу викликає щодо себе ряд зауважень. Якщо, як стверджує Кант, пояснення можливості синтетичних суджень є завданням саме трансцендентальної логіки, до якого загальна логіка не має жодного стосунку і не повинна його навіть знати за ім’ям, то це не означає, що загальна логіка ставить питання саме про можливість аналітичних суджень і відповідно займається поясненням можливості аналітичних суджень. Щонайбільше можна було б говорити про те, що загальна (формальна) логіка займається судженням як таким, а саме судженням як логічною формою мислення, не ставлячи питання про розрізнення між аналітичними та синтетичними судженнями, або не усвідомлюючи такого розрізнення чи не враховуючи його. Вже сама постановка питання про можливість синтетичного чи аналітичного судження означає, що має місце усвідомлення їх розрізнення. Напевно важко говорити, що в контексті загальної логіки йдеться про усвідомлення самої проблеми аналітичного судження як такого. Якщо ми не можемо говорити про останнє, то ми і не можемо вважати загальну логіку теорією саме аналітичних суджень, а трансцендентальну логіку – теорією саме синтетичних суджень. Іншими словами, якщо загальна логіка не знає завдання пояснення синтетичних суджень навіть за ім’ям, то вона також не може знати і завдання пояснення аналітичних суджень за ім’ям. Щонайбільше коректно, проте не обов’язково правильно, говорити про те, що формальна логіка фактично має справу саме з аналітичними судженнями, проте навіть і це потребує ще свого як пояснення, так і обґрунтування.
Трансцендентальна логіка так само як і формальна логіка цікавиться логічними формами, зокрема судженням як логічною формою, проте на відміну від формальної логіки трансцендентальна логіка цікавиться не формою судження як такою, а формою судження як місцем конституювання предмета. Формальна логіка звісно останнє не має предметом свого дослідження. Уточнюючи класичне визначення, згідно якого формальна логіка абстрагується від змісту форми, можна було б сказати, що формальна логіка не розглядає зокрема форму судження як місце конституювання предмета. Справа не у змісті, а в конституюванні. Канта насправді, мабуть, саме в силу того не влаштовувало прийняте в логіці його часу визначення судження як уявлення про відношення між двома поняттями, оскільки таке визначення охоплювало лише щонайбільше категоричне судження, не охоплюючи навіть формально гіпотетичні та диз’юнктивні судження, однак більш важливо було те, що таке визначення не виходило з розуміння судження як місця конституювання предмета. Знамените кантівське визначення судження як способу приведення даного знання до об’єктивної єдності апперцепції покликано було в першу чергу розкрити судження саме як місце конституювання предмета.
Отож, підсумовуючи, ми маємо зазначити: трансцендентальна логіка не є етапом розвитку загальної (формальної логіки), вона покликана лише прояснити форми останньої і зокрема показати судження як місце конституювання предмета. При цьому категорії, не розглядаються в трансцендентальній логіці як окремі логічні форми, а лише як функції судження, які виступають способами покладання предмета у предикативному досвіді. Разом з тим трансцендентальна логіка ставить питання щодо повноти таблиці логічних констант, і у спробі відповіді на це питання вона як спирається на формальну логіку, так і намагається переосмислити останню.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кант І. Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка може постати як наука. – К.: ППС-2000,2005.
2. Hauck P. Urteile und Kategorien. Eine kritische Studie zu Kants transszendentaler Logik. – Straßburg: M. DuMont-Schauberg, 1903.
3. Markus E. Die Elementarlehre zur allgemeine und die Grundzüge der transzendentalen Logik. – Herford: W. Menckhoff, 1911.
4. Patzig G. Immanuel Kant: Wie sind synthetische Urteile a priori möglich?// Grundprobleme der großen Philosophen/ hrsg. Von Josef Speck. – Göttingen: Vandenhoeck u. Ruprecht, 1988. – S.9-70.
5. Steckelmacher M. Die formale Logik Kants in ihren Beziehungen zur transcendentalen. – Breslau: Wilhelm Koebner, 1879.