Федорченко Юрій

Проблема повноти таблиці категорій

Серед філософських, метафізичних проблем існує одна проблема, хоча звичайно не єдина, яка поки що не лише не знайшла свого більш менш прийнятного вирішення, але й потребує  ще значних зусиль для коректної  її постановки. Такою проблемою, з нашої точки зору, є проблема повноти таблиці категорій. Дана стаття містить в собі спробу підійти до самої постановки даної проблеми. 

Хоча першим, хто фактично запропонував певну, проте не повну таблицю категорій, був Арістотель, натяки на подібну таблицю ми зустрічаємо ще до Арістотеля у піфагорійців та Платона. Однак саме Арістотель першим подає концептуально таку таблицю; в нього ж ми знаходимо роз’яснення області значення категорій. Згідно Арістотеля, категорії – це роди сущого, відповідно кількість категорій має відповідати кількості родів сущого.

Добре відомими є закиди, які робилися щодо таблиці категорій Арістотеля. У 18 столітті Кант досить чітко підсумував такі закиди у своїй “Критиці чистого розуму”. Зауваження Канта щодо таблиці Арістотеля по суті ставлять під питання саму можливість  таблиці категорій Арістотеля. Так Кант закидає Арістотелю, що останній не мав принципу, згідно якого він міг би сформулювати таблицю категорій [3, c.120]. Кант вважав, що Арістотель збирав категорії по мірі  того, як він натрапляв на них: спочатку він зібрав десять і назвав їх категоріями (предикаментами), потім, як вважає Кант, Арістотель відкрив ще п’ять таких понять, які він приєднав до попередніх під ім’ям постпредикаментів. Головний закид Канта щодо таблиці категорій Арістотеля полягає в тому, що така таблиця є неповною, крім того, на  думку Канта, в неї були включені також деякі модуси чистої чуттєвості: quando (час), ubi (місце), situs (положення), разом з ними prius і simul, а також один емпіричний (motus); також Кант вважає, що таблиця категорій Арістотеля містить похідні поняття: action та passio, тоді як деякі первісні поняття (категорії) не вказані взагалі. Цікавим є те, що подібні, проте не тотожні закиди згодом будуть висловлені щодо таблиці категорій та таблиці суджень самого Канта. Оскільки Кант свою таблицю категорій отримує (метафізична дедукція) керуючись таблицею суджень, принаймні він так сам стверджує, то критика кантівської таблиці категорій пов’язана, насамперед, з критикою його таблиці суджень. Існує багата література такої критики, основний список якої від Фіхте до Віндельбанда подає Ганс Ленк [9, c.188].

В разі якщо подібні закиди є обґрунтованими щодо тієї чи іншої таблиці категорій, то остання може розглядатися лише як перелік, а не як таблиця, а перелік має недоліки, які притаманні йому як такому, і головний із них той, що перелік може бути неповним або може містити в собі зайві елементи. Нам видається, що перша проблема є куди більш вагомою, ніж друга. Вирішення першої проблеми пов’язано з позитивною вимогою щодо таблиці, вирішення другої – з негативною вимогою. Зрештою виконати другу вимогу значно легше навіть з точки зору різних підходів, які можуть бути обумовленими різницею традицій, хоча це й не означає, що всі традиції зійдуться у відповіді на дане питання. Виконання даної вимоги, а саме вимоги вилучення зайвих елементів, передбачає віднаходження принципу ідентифікації елементів. Виконання вимоги щодо повноти таблиці категорій передбачає інший принцип, який хоча й передбачає принцип ідентифікації, проте не зводиться до нього, надалі такий принцип ми будемо називати принципом повноти. Принцип ідентифікації передбачає можливість розпізнавання, визначення елементів, принцип повноти передбачає ідею системи таких елементів. Принцип ідентифікації необов’язково потребує системи, ідентифікація передбачає здатність розпізнавати, виокремлювати певні елементи, проте вона нездатна дати ідею системи таких елементів. Звинувачення Канта щодо таблиці категорій Арістотеля стосується як першої, так і другої вимоги. Кант сам чітко виражає ці вимоги щодо можливої таблиці категорій у першому відділі трансцендентальної логіки [3, с.109]. Кант вказує на чотири вимоги: перші три, з нашої точки зору, стосуються ідентифікації категорій, четверта вимога стосується їх повноти. Згідно цих вимог, по-перше, категорії мають бути чистими, а не емпіричними; по-друге, вони мають приналежати до мислення і розсудку, а не до споглядання та чуттєвості; по-третє, вони повинні бути первісними поняттями, тобто їх потрібно відрізняти від похідних, або складених з первісних понять. Ці кантівські вимоги ми розглядаємо як такі, що пов’язані з вимогою ідентифікації і як такі вони забезпечують вилучення зайвих елементів, проте не здатні забезпечити вирішення питання щодо повноти таблиці категорій, свідченням цього є четверта кантівська вимога, яка стосується вже безпосередньо саме повноти таблиці категорій, яку проте Кант в цьому місці лише декларує. Відповідно можна поставити питання про взаємоузгодження вимоги ідентифікації та повноти. Чи не може бути так, що перша вимога реально забезпечується, а друга вимога лише декларується? В цьому контексті цікавим видається зауваження Г. Гаймзьота [7, с.113-114], який вважає, що у виборі Кантом саме 12 категорій з поміж багатоманіття понять онтології (а, по суті, понять метафізики Вольфа та Баумгартена Ф.Ю.), якщо виходити з аналізу тексту “Критики чистого розуму”, визначальними були п’ять підходів (такі підходи можна розглядати як п’ять кроків ідентифікації Ф.Ю.): по-перше, Кант виключає із запланованої таблиці все те, що якось може бути підпорядковано просторово-часовому виміру; по-друге, він виключає так звані чисті, проте похідні поняття, тобто предикабілії; по-третє, в розділі про амфіболію рефлексивних понять Кант виключає ряд елементарних понять традиції (серед яких такі “прості” поняття як “aliquid” і “ens”); по-четверте, Кант вилучає з можливої таблиці також трансценденталії: unum, verum, bonum; і по-п’яте, Кант вилучає ідеї розуму, в цьому контексті слід нагадати, що кантівська вимога повноти таблиці категорій передбачає, що така таблиця має заповнювати всю сферу саме чистого розсудку, останнє зауваження слід, звичайно, розглядати в контексті постійного намагання Канта строго розрізнити розсудок і розум. По суті, Гаймзьот вказує на своєрідну процедуру ідентифікації елементів майбутньої таблиці категорій, інша справа, що така ідентифікація не виписана у самого Канта процедурно. Поряд з подібним зауваженням Гаймзьота ми можемо поставити інше зауваження, - в силу поширення якого ми не станемо приписувати його комусь одному, -  а саме, що у Канта не таблиця категорій отримується на основі таблиці суджень, а навпаки таблиця суджень отримується на основі вже “готової” таблиці категорій. Спільним для обох зауважень є те, що вони ставлять під сумнів домінування у Канта принципу повноти (вимоги повноти) при отриманні ним таблиці категорій. Тобто, якщо говорити більш чітко, то згідно  вищезазначеного можна було б сказати, що кантівська таблиця категорій могла б бути отримана  виходячи лише з принципу ідентифікації. Але разом з тим, по суті, таблиця перетворювалась би в перелік елементів, які пройшли процедуру ідентифікації; проти чого Кант напевно заперечував би. Отож, перед нами постає проблема, яка звичайно є значно вагомішою ніж виключно історико-філософською, оскільки питання категорій та питання повноти таблиці категорій стосуються в першу чергу питання щодо можливості самої метафізики.  При цьому питання про природу самих категорій тісно пов’язано з питанням про можливість отримання повної таблиці категорій, це добре розумів Кант, і, можливо, не завжди і не дуже добре усвідомлювали та усвідомлюють сьогодні як послідовники, так і опоненти Канта, серед іншого саме цією обставиною ми можемо пояснити певну неувагу щодо питання метафізичної дедукції категорій у Канта. Метафізика та тема категорій органічно пов’язані між собою, а остання не мислиться без питання щодо повноти таблиці категорій.

Викликає певний подив чому даному питанню так не пропорційно мало надається уваги; дійсно якщо питання повноти таблиці категорій безпосередньо пов’язано з питанням щодо можливості самої метафізики, то чому ми маємо так мало наукових робіт присвячених даному питанню? Відповідь напевно не буде однозначною, хоча саму відповідь серед іншого ми можемо шукати у аналізі ситуації, яка є домінуючою чи продовжує домінувати в сучасній філософії. Однією з визначальних ознак сучасної філософії продовжує залишатися її антиметафізичний характер. Всілякого роду деконструкції та суперечки про мову, які часто переходять в суперечки про слова підміняють собою чи роблять спробу замінити собою філософію як метафізику, особливо це помітно у вітчизняному філософському просторі, останнє викликає особливе занепокоєння, оскільки метафізична традиція так і не була відновлена у нас, а її критика за таких умов взагалі є дивною і навіть мало зрозумілою. З іншого боку, братися за  проблему повноти таблиці категорій є річчю доволі невдячною. Тому той, хто хоче серйозно займатися нею, має заздалегідь налаштуватися на отримання можливого негативного результату, власне навіть займатися даною проблемою в наш доволі прагматичний та швидкоплинний час не є прагматичним, власне метафізика як така є сама не прагматичною. То чи не слід і в цьому шукати відповідь на поставлене нами вище питання?

Доволі часто доводиться стикатися з ситуацією в тому чи іншому дослідженні на тему категорій, коли відзначаючи особливу вагу питання щодо повноти таблиці категорій, автор відразу зазначає, що дане питання не досліджується в даній роботі, виникає неймовірне бажання знайти принаймні декілька робіт, в яких би дане питання було головною темою дослідження, проте їх бракує. Проте не бракує скептичних зауважень щодо самої постановки даного питання, чого лише варте висловлювання Г.Райла [5, с.333], який мабуть не без самозадоволення, та напевно смакуючи, повідомляє своїм шановним читачам, що слід розуміти під схоластикою: “Схоластика – це віра в існування якоїсь священної скрижалі, на якій перераховані всі категорії”, далі Райл, мабуть ще більш довірливо, повідомляє своїм шановним читачам, що йому мовляв не відомі жодні підстави для подібної віри. Після подібного зворушливого зізнання Райла можна було б поставити лише одне питання до нього, -  звісно якщо б це було можлиим, -  а звідки він взагалі взяв ідею якоїсь таємничої скрижалі категорій. Природно, що сама постановка питання про повноту таблиці категорій після подібних зізнань Райла в обізнаної та “начитаної” публіки може викликати лише співчуття до автора цієї статті, мовляв який відсталий чоловік міг її написати, він же  не знає елементарних речей, які знає майже кожен сучасний філософ. 

Для чого взагалі стільки часу було нами щойно приділено, здавалося б, стороннім речам. Відповідь проста. Перед тим як почати говорити про зазначене нами вище питання, ми маємо відмежуватися від можливих закидів на нашу адресу, чогось на кшталт зауважень шановного Райла. Райл далеко не одинокій в своєму неприхованому скептицизмі щодо самої постановки  питання щодо повноту таблиці категорій, при цьому мотиви такого скептицизму можуть бути у багатьох філософів  різними, проте скепсис спільним.

Поставлене нами питання щодо повноти таблиці категорій – це не пошук таємничої скрижалі категорій, в першу чергу це спроба коректно підійти до самої постановки даного питання. Ми розглядаємо таблицю категорій як своєрідну конституцію людського знання, в контексті цього ми розуміємо категорію як конституент, тобто як спосіб покладання предмета в досвіді та спосіб переходу в структурі досвіду. Категорії виступають своєрідними принципами, началами. Таблицю категорій ми розглядаємо за аналогією з конституцією як головним законом, чи навпаки пропонуємо конституцію як головний закон розглядати за аналогією з таблицею категорій. Проте конституція – це не просто головний закон, вона є саме своєрідною системою (таблицею) принципів, яка має бути повною, зрозуміло також, що вона не є таємничим скрижалом  принципів. Повнота конституції – це головна вимога до неї, бо мова йде про повноту принципів. Конституція вже сама по собі, згідно свого поняття декларує таку повноту. Так само і до таблиці категорій вимога повноти є головною вимогою. В іншому разі не має сенсу говорити про таблицю категорії, але тоді не має сенсу говорити і про можливість метафізики як такої. Чи не усвідомленням саме останнього обумовлена була постановка Кантом питання щодо повноти таблиці категорій. Ми вважаємо, що для Канта питання обґрунтування повноти таблиці категорій та питання обґрунтування можливості метафізики – це питання одного порядку. Друге питання не можна розглядати окремо від першого. Для багатьох дослідників критичної філософії Канта визначальною є думка, що кантівський проект критики розуму – це проект, який направлений на обґрунтування самої можливості метафізики. Показовою в цьому відношенні є позиція Ф. Каульбаха [8, с.14], який вказує на три великі мотиви метафізичного мислення: пізнання принципів сущого, масштаб знання і шлях, яким має йти метафізичне мислення. Всі ці мотиви тісно пов’язані між собою. Звернемо увагу спочатку на тісний зв'язок між першим і другим мотивом метафізичного мислення. Вони дійсно тісно пов’язані між собою, бо, по суті, питання щодо принципів сущого вже передбачає питання про масштаб, тобто повноту таких принципів, а останнє пов’язано з третім мотивом, оскільки питання повноти принципів передбачає певне керівництво (Leitfaden) для відкриття таких принципів, тобто мова йде про шлях, яким має йти метафізичне мислення у відкритті таких принципів, звісно це вже питання, яке тісно пов’язано з метафізичною дедукцією категорій в кантівському розумінні. Питання щодо шляху, яким має йти метафізичне мислення є питанням самоусвідомлення метафізики самої себе як такої, яка перебуває на шляху пошуку відповіді на свої питання або рухається в напрямку до усвідомлення свого предмета. В контексті вище зазначеного також слід розуміти наступне висловлювання Ф. Каульбаха [8, с.19]: “Метафізика сама по собі розуміється як знання, яке визначає як свій власний науковий характер, так і науковий характер інших наук. Іншими словами: мова йде про пізнання критеріїв і масштабу науковості взагалі і оцінка себе в такому масштабі”.                  

          Поки що ми не хочемо в рамках цієї статті долучатися до дискусій щодо розуміння природи  і статусу категорій в контексті переосмислення відношення між так званим класичним і некласичним типом раціональності, в контексті якого за категоріями намагаються залишити лише статус експлікатів класичного типу мислення, який ототожнюється з метафізикою. Показовими  в цьому відношенні  є спроби взагалі “виводити категорії з гри” в сучасній філософії (звичайно ми розуміємо, що сам вираз “сучасна філософія” звучить дещо розмито). Такі спроби опосередковано направлені проти актуальності поставленого нами питання. Тому ми про них і згадали. Власне такі спроби мають бути адекватно оцінені, тобто вони  потребують того, щоб стосовно них була дана належна  відповідь, однак остання порушила б композиційну єдність статті, тому таку відповідь ми дамо вже в іншій статті, а поки що зафіксуємо для себе дане питання і необхідність дати на нього відповідь. Власне єдине, що ми дозволимо собі тут зазначити це те, що філософія як така є метафізичною взагалі, а поняття “філософія” та “метафізика” є для нас синонімами, незалежно від того про який тип мислення йдеться.

Повертаючись безпосередньо до теми нашої статті, прояснивши попередньо  сам характер нашого питання, ми звернемося, насамперед,  до прояснення самої можливості поняття повноти. Власне, що означає вимога повноти? Що таке повнота? Запитуючи так, ми запитуємо про саме поняття повноти.

Визначення цього поняття ми можемо легко відшукати у філософському словнику, в якому нам повідомлять, що: “Повнота в логіці і дедуктивних науках є властивістю аксіоматичної теорії, яка характеризує достатність для якихось певних цілей її виражальних та дедуктивних засобів. Аксіоматична система називається дедуктивно повною по відношенню до даної інтерпретації, якщо всі її формули, істинні за даної інтерпретації, доводяться в ній. Таке поняття повноти пов’язано з поняттям істинності і носить семантичний характер. Поняття повноти у вузькому значенні носить синтаксичний характер і визначається як неможливість приєднання до системи без протиріччя ніякої недоведеної в ній формули як аксіоми” [6, с.493]. Чи допомогло нам дане визначення це залишається під питанням, проте воно ще раз підкреслило ту думку, що проблема повноти пов’язана з проблемою принципів. Оскільки аксіоми є нічим іншим як формальними принципами, а категорії ми також розуміємо як принципи, то тут можна провести певні аналогії між категоріями та аксіомами.

 Інша справа якими принципами є самі категорії: формальними чи  матеріальними. Як відомо, сам Арістотель визначав філософія як науку про принципи (начала = άρχή) та причини [1, с.180]. Звичайно не слід плутати, виокремленні Арістотелем, формальну і матеріальну причину та формальне і матеріальне розуміння принципу. Сам Арістотель не проводив чіткої межі між формальним та матеріальним розумінням принципу, принаймні нам не відоме подібне розрізнення у Арістотеля. Взагалі Арістотель мав дещо відмінне від сучасного розуміння поняття форми, не даремно більшість дослідників логіки Арістотеля вважають, що його логіку не можна вважати формальною в сучасному розумінні цього слова. Власне ми зупинилися на короткому аналізі філософії Арістотеля з однією метою, а саме нас цікавить чи можемо ми розуміти питання про принципи як питання про категорії, насамперед, саме спираючись на Арістотеля, як того, хто першим запропонував певну таблицю категорій. І така спроба нам видається цілком доречною.

Отож, що означає запитувати про повноту, звідки взагалі ця претензія на повноту? Така претензія не є чимось випадковим, поодиноким. Вся європейська історія філософії, починаючи з античності, пронизана такою вимогою. Можливо вперше і доволі  чітко така вимога фіксується у піфагорійців, при цьому звичайно мова йде не про фактичну вимогу повноти, чітко сформовану у вигляді вихідної тези дослідження, скільки про іманентну визначальну інтенцію мислення, яка була притаманна піфагорійцям. Не випадково, що саме у піфагорійців, ми знаходимо таблицю, чи краще можливо поки що скажемо перелік десяти протилежностей: обмежене і необмежене, парне і непарне, одиничне і множинне, праве і ліве, чоловіче і жіноче, спокійне і рухливе, пряме і криве, світле і темне, квадратне і нерівнобічне, добро і зло. Стосовно цього переліку можна до певної міри погодитися з думкою Віндельбанда [2, с.47], згідно якої такий перелік є цілком безсистемним групуванням, мета якого полягає лише в досягненні священного числа десять, однак як відзначає Віндельбанд, такий перелік, а його сам Віндельбанд, на відміну від нас, називає саме таблицею, є спробою певної класифікації, погоджуючись з останнім додамо чи підкреслимо лише, що визначальною для піфагорійців в такій спробі класифікації була саме вимога повноти, яка звичайно визначалася для піфагорійців їх розумінням, природи числа та наділення чисел певними сакральними значеннями і в першу чергу звертає на себе увагу наділення числа десять особливим статусом. В цьому контексті можна звернути увагу на ту обставину, що числу десять надавали якогось особливого священного, сакрального значення не лише в європейській культурі, а під нею ми, насамперед, розуміємо античну культуру, а й в східних культурах. Так, у даосизмі разом з протилежностями янь та інь найчастіше перераховують ще девять протилежностей, які разом становлять десять протилежностей: янь і інь, чоловік і жінка, добро і зло, діяльність і бездіяльність, світло і темнота, небо і земля, сонце і місяць, літо і зима, життя і смерть, надлишок і недолік. І тут ми маємо не лише певну змістовну аналогію з переліком піфагорійців, а й що нас більш цікавить збіг в їх кількості; відразу також зазначимо, що існує певна аналогія також між переліком протилежностей у даосизмі та таблицею категорій у Арістотеля не лише за їх числом, а й щодо характеру відношення протилежностей янь та інь  до інших протилежностей з одного боку та відношення категоріa href="../library.html" class="menuw"ї сутності  до інших категорій з іншого боку. Так само як всі протилежності висловлюються про янь та інь, так само всі категорій висловлюються про сутність, звичайно всі крім самої сутності. Звичайно, що говорити про якийсь взаємовплив в даному контексті було б більш ніж сумнівним. Тим більше має значення таке порівняння  для нас.

 Ідея числа десять як ідея завершення ряду чисел, який відповідає звичній для нас десятковій системі числення, і відповідно аналіз її можливого зв’язку з поняттям повноти потребує особливої уваги. І тут важливо уникати легких і можливо для когось очевидних пояснень. На зразок того, щоб виводити десяткову систему числення з наявності на обох руках людини десяти пальців, мовляв якщо б їх було дванадцять, то ми б мали іншу систему числення, а та очевидність з якою ми можемо в будь-який момент пересвідчитися в повноті кількості власних десяти пальців провокує нас шукати таку повноту і щодо всього іншого. З таким саме успіхом можна було б пояснити наявність в людини на руках десяти пальців тим, що така кількість відповідає священному числу десять і тому Бог створив людину саме з такою кількістю пальців, давши людині ще й ідею повноти, яка відповідає чи пов’язана з числом десять, щось в дусі Декарта та Мольбранша чи принаймні близьке до цього. Проте як перше так і друге пояснення є цілком гіпотетичним, можливо друге пояснення видається більш кумедним ніж перше та менш очевидним, проте питання лише в техніці аргументації та аудиторії, для якої може бути запропонована  подібна аргументація. Подібне до цього гіпотетичне мислення мало що може дати як для філософії взагалі, так і для прояснення поставленої нами проблеми зокрема. Щонайбільше воно може до певної міри задовольнити дитячу цікавість людини, особливо якщо вона ладна  прийняти будь-яке пояснення, як говорять, просто так, щоб було, нехай вже буде принаймні  щось ніж нічого, проте таке пояснення не може серйозно сприйматися у філософії. Взагалі на відміну від того ж Декарта ми б не радили так вже покладатися на очевидності, бо не має нічого більш складного для розуміння ніж те, що називають очевидним. Звісно, це не стосується такої “наївної” науки як математика, але остання тому і є, насамперед, наукою для “юнаків”.

Нас  цікавить лише те, що поняття повноти дійсно могло розвиватися під значним впливом розвитку уявлення щодо розуміння природи числа, а число в свою чергу пов’язано з категорією кількості, зокрема категорією цілокупності. Так, у Канта ми знаходимо наступні міркування щодо цього [3, с.122]: “ поняття числа (яке відноситься до категорії цілокупності) не завжди можливо там, де дані поняття множини і єдності.” Звісно дане положення слід, насамперед, тлумачити в контексті  кантівського розуміння того, що третя категорії в кожній з рубрик таблиці категорій є результатом поєднання першої і другої категорії відповідної рубрики, так категорія цілокупності є множина розглянута як єдність. Цікавим остатнє постає в порівнянні з категорією якості, в якій категорія обмеження постає як реальність через заперечення. Ми це розуміємо так, що число як таке може поставати в певному ряді чисел, такий ряд становить собою вже певну систему. Для нас тут цікавим є саме те, що число слід мислити саме через категорію цілокупності. Категорія цілокупності (Allheit) і може якраз бути пов’язана  з поняттям повноти. Ми можемо сказати навіть, що саме категорія цілокупності є конститутивною щодо числа десять не просто як одного із чисел ряду натуральних чисел, а як поняття завершення певного ряду чисел, останнє слід розуміти саме в контексті десяткової системи числення; число десять містить в собі так би мовити ідею повноти ряду, і тим самим воно робить можливою саму систему числення.  Така система вже сама по собі розуміється як така, що має властивість повноти.  Відповідно категорія цілокупності може бути конститутивною щодо самої вимоги повноти як такої.

 Оскільки категорія цілокупності є категорією кількості, то постає питання щодо особливого статусу кожної з категорій кількості зокрема і самої категорії кількості як такої взагалі. Доречним буде відзначити, що у таблиці категорій стоїків взагалі відсутня категорія кількості.        

В контексті даної статті  достатньо сказано щодо зв’язку вимоги повноти до  таблиці категорій та поняття числа, зокрема числа десять, та особливого статусу категорії кількості, оскільки остання є конститутивною щодо числа як такого та вимоги повноти взагалі; цього достатньо оскільки ця стаття швидше виступає програмною і має не стільки підсумувати певні результати, скільки намітити обсяг, можливі орієнтири, а відповідно і напрямок подальшого дослідження. Тобто нас швидше цікавить з’ясування перспективи розгортання даного дослідження, ніж підбивання якихось досягнутих результатів. Якщо стаття і містить подібне підбивання результатів, то лише попередніх і лише в контексті зазначеної перспективи.

Нас цікавить ще один аспект, який пов'язаний з питанням повноти таблиці категорій, а саме питання симетрії таблиці категорій. Остання особливо є помітною в таблиці категорій Канта, та й не лише в таблиці категорій, те ж саме з само собою зрозумілих причин стосується таблиці суджень та таблиці основоположень Канта. Щодо подібної симетрії існують різні думки. При чому мова йде як про зовнішню, так і внутрішню симетрію таблиці категорій, остання стосується трьохчленного поділу кожної з рубрик категорій.

Якщо ми звернемося до аналізу таблиці категорій у Канта, то відразу звертає на себе увагу ідея певного квадрата. Який намагаються пояснити в той чи інший спосіб, так М. Попович вказує на можливість впливу на формування чотирьох титульної таблиці категорій Канта певної інтуїції простору, а саме мова йде про чотири сторони світу [4, с.18]. Мені самому неодноразова спадало на думку прив’язати структуру таблиці категорій до часу та простору і шукати саме в них відповідь на питання щодо самої структури  таблиці категорій. Однак нам видається що в першу чергу слід шукати зв'язок таблиці категорій з структурою судження та ідеєю логічного квадрата, власне ту може бути встановлений більш тісний зв'язок, якого, як нам видається, не вистачає при спробі вивести чотирьох титульну таблицю з інтуїції простору, хоча ми категорично не заперечуємо можливості рухатися також і по вище наведеному шляху, і згодом спробуємо і самі пройти по цьому шляху, проте про результати такої спроби повідомимо вже в іншій статті, проте підозрюємо, що вони можуть бути саме негативними. Проте як відомо негативний результат є також певним результатом, який може мати не меншу цінність, ніж позитивний результат.

Отож, ми пропонуємо спробувати відшукати відповідь щодо питання, яке стосується  структури таблиці категорій саме  в аналізі структури судження, тут можуть виникати певні аналогії з Кантом, який як відомо тісно пов’язував питання щодо категорій з питанням суджень. Однак, між зазначеною позицією і позицією Канта є суттєва відмінність. Кант говорить про те, що для відкриття повної таблиці категорій слід керуватися таблицею суджень. Не зупиняючись на серйозних труднощах такої перспективи, зазначимо лише що питання повноти таблиці категорій в такому разі переходить в питання  повноти таблиці суджень, і це не єдина проблемність такого шляху. На відміну від Канта ми пропонуємо шукати чотирьох титульну структуру таблиці категорій саме в структурі судження як такого. Тобто чотирьох титульна таблиця категорій може бути пояснена не лише як це робив Кант на основі таблиці суджень, тобто керуючись при її отриманні  можливими видами суджень, які і має містити така таблиця суджень, з всіма труднощами такого пояснення. Власне сам Кант був близький до нашої позиції, вказуючи на те, що питання щодо достатньої дедукції категорій може бути вирішено ледве не з одного висновку зі строго визначеної дефініції судження. Однак Кант відносить дане пояснення, в першу чергу, до питання дедукції категорій як умов можливості досвіду, не розглядаючи можливості знайти в такій дефініції висновків, які б послугували обґрунтування повноти таблиці категорій. Іншими словами, Кант пов’язує таку строгу дефініцію судження з питанням трансцендентальної дедукції категорій, а не питанням метафізичної дедукції категорій.  Власне метафізична дедукція категорій і є спробою обґрунтування в першу чергу саме повноти таблиці категорій.  Чи бачив сам Кант таку перспективу? Ми не виключаємо такої можливості. Навіть трохи нижче спробуємо пояснити чому Кант міг відмовитися від того, щоб йти запропонованим нами шляхом.  Власне нам видається, що є малоймовірним щоб він не побачив принаймні можливості такого шляху.   

Поки що прояснимо, що може дати запропонований нами шлях, тобто прояснимо, що саме на ньому можна досягти і чого на ньому досягти не можна в контексті обґрунтування повноти таблиці категорій.

Ми маємо однак розрізняти в контексті насамперед аналізу кантівської таблиці категорій питання щодо повноти рубрик категорій та самих категорій, які входять до відповідних рубрик. Обґрунтування повноти рубрик категорій звичайно не тотожне обґрунтуванню повноти категорій рубрик. Шлях який ми пропонуємо в кращому випадку дозволить обґрунтувати повноту рубрик-титулів таблиці категорій. Можливо саме усвідомлення цієї обставини змусило Канта відмовитися від того щоб йти даним шляхом та стати на шлях пошуку іншої можливості для обґрунтування саме категорій, а не рубрик категорій. Ми ж вважаємо за потрібне вичерпати всі можливі альтернативи, нехай навіть вони не приводять до радикального вирішення проблеми, в цьому контексті ще раз зазначимо, що ми готові не лише до позитивного вирішення даної проблеми, негативна відповідь також буде розцінюватися нами  як вирішення. 

В першу чергу нас цікавить питання щодо загальної структури таблиці категорій, в якій ми бачимо, насамперед, втілення певного логічного квадрата.  Можливість такого квадрату, який ми поки що умовно називаємо логічним, ми пов’язуємо з структурою судження, а саме титул кількості з суб’єктом судження, титул якості з предикатом судження, титул відношення зі способом зв’язку суб’єкта судження з предикатом судження, титул модальності з характером зв’язки. Звісно при цьому обґрунтування титулу модальності може дещо дисонувати в порівнянні з обґрунтуванням інших титулів. Аналіз цієї обставини як і аналіз специфіки категорій модальності та їх особливого місця в структурі таблиці категорій ми обійдемо в цій статті.

 Таким чином ми вважаємо, що сама структура судження вказує на такий чотирьох титульний  поділ таблиці категорій, який запропонував Кант. Це ж власне і навіть в першу чергу стосується таблиці суджень, бо структура судження в першу чергу має бути визначальною саме для таблиці суджень. Власне дана обставина зайвий раз засвідчує, що саме таблиця категорій передбачає таблицю суджень, а не навпаки, тобто мова йде вже про опосередковане  підтвердження власне кантівського шляху, який ми поки що лише попередньо розглядаємо під специфічним кутом  зору.

В контексті вище зазначеного, ми хочемо зауважити наступне: звісно не має жодного сумніву в тому, що Кант ще до початку самої дедукції категорій, метафізичної чи трансцендентальної, мав певні категорій чи те що він визначав для себе як категорії, проте питання йде саме про можливість обґрунтування самої повноти таблиці категорій, а не просто про  ідентифікацію тієї чи іншої категорії. Тим самим ми хочемо ще раз підкреслити, що проблема повноти таблиці категорій не зводиться до питання з’ясування конечного числа категорій з метою їх перерахунку, хоча звісно ми очікуємо можливої відповіді і на це питання, проте не воно є визначальним для нас. Питання щодо повноти таблиці категорій, насамперед, потребує  прояснення того чи  можлива в принципі повнота таблиці категорій; з обґрунтуванням самої можливості повноти таблиці категорій ми пов’язуємо можливість, насамперед, обґрунтування самої метафізики.

В цій статті ми лише намітили попередні підходи щодо вирішення поставленої нами проблеми та вказали на можливі труднощі, які можуть на нас чекати. Ми також чітко вказали на свою приналежність до певної філософської традиції, а саме трансцендентальної традиції, яку ми насамперед пов’язуємо з Кантом, тим самим ми задекларували ті вихідні позиції, виходячи з яких ми спробуємо в подальшому вирішити поставлену нами перед собою проблему.   В цілому ж дана стаття носить програмний характер і містить в собі, в першу чергу, констатацію певних орієнтирів, які будуть визначальними для нас в ході подальшого дослідження.  Головний же  наш висновок на даний час ми поки що сформулюємо наступним чином: питання щодо повноти таблиці категорій не є якимось вторинним щодо проблематики категорій як такої; вже саме розуміння виключної важливості цього питання може бути визначальним для розуміння природи категорій взагалі; іншими словами, зрозуміти, що таке категорія по справжньому можна лише за умови прояснення питання щодо самої можливості повноти таблиці категорій.

ЛІТЕРАТУРА:

1.    Аристотель. Метафизика // Аристотель. Соч. в 4-х томах Т.1. – М.: Мысль, 1978.

2.    Виндельбанд В. История философии. – К.: Ника-Центр, 1997.

3.    Кант И. Критика чистого разума. – М.: Наука,1999.

4.    Попович М.  Що таке філософія? // Філософська думка. – К., 2006. –  №1.

5.    Райл Г. Понятие сознания.  – М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2000.

6.    Философский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия,1989.

7.    Heimsoeth, H.  Zur Herkunft und Entwicklung von Kants Kategorientafel // Studien zur Philosophie Kants II. Kantstudien. Ergänzungshefte. – Bonn, 1970.

8.    Kaulbach F. Einführung in die Metaphysik. – Darmstadt, 1991.  

9.    Lenk H. Philosophische Logikbegründung und rationaler Kritizismus // Zeitschrift für philosophische Forschung. – Frankfurt a. M., 1970, Н.2.